Стівен Кінг - Протистояння. Том 2

Ральф Брентнер — то шпигуни, що прибули сюди, до Лас-Веґаса, не з добрими, а з негідними намірами, вони ввійшли до нашої держави крадькома, під покровом ночі…

— Ото просто клас, — зауважив Ларрі, — при тому, що ми прийшли по трасі 70 серед білого дня, — він перейшов на крик. — Нас узяли опівдні на міжштатному шосе! Це називається «крадькома, під покровом ночі»?!

Флеґґ терпляче промовчав, оскільки відчував, що Ларрі з Ральфом мають повне право реагувати на звинувачення… тим більше, це врешті нічого не змінить.

І він продовжив.

— Нехай буде вам відомо, що поплічники цих людей відповідають за саботаж, мінування гелікоптерів в Індіан-Спрінгс, а отже — за смерть Карла Гока, Білла Джеймісона і Кліффа Бенсона. Вони винні в убивстві.

Погляд Ларрі в цей час зупинився на чоловікові, що стояв у юрбі скраю. Хоч Ларрі цього й не знав, але то був Стен Бейлі, керівник робіт в Індіан-Спрінгс. Ларрі побачив: лице того чоловіка набуло приголомшеного, здивованого виразу, і він промовив якісь чудні слова на зразок «бак-чувак».

— Нехай буде вам відомо, що поплічники цих людей прислали до нас також інших шпигунів, і їх було знищено. І присуд, отже, є таким: цих людей слід умертвити відповідним чином, а саме розірвати на шматки. Стати свідками цієї кари — обов’язок і відповідальність кожного з вас, щоб ви запам’ятали й розповіли іншим, що бачили тут сьогодні.

Посмішка Флеґґа сяяла: він нею виявляв уважність до підданців, проте тепла і взагалі людської природи в ній було не більше, ніж у вишкірі акули.

— Ті, хто має дітей, звільняються від цього обов’язку.

Він розвернувся до машин, які тепер уже стояли із заведеним мотором, випускаючи в ранкове повітря хмарки вихлопних газів. Коли він це зробив, у перших рядах заметушилися. Раптом наперед проштовхався якийсь чоловік. Він був здоровенний, але обличчя його було таке саме бліде, як його кухарський халат. Темний чоловік передав сувій Ллойдові, і руки Ллойда судомно смикнулися, коли Вітні Горґан вийшов наперед. Сувій із хрустом розірвався навпіл.

— Гей, люди! — крикнув Вітні.

Натовпом прокотився збентежений гомін. Вітні трусився всім тілом, наче в нього був якийсь параліч. Голова його сіпалася то в бік темного чоловіка, то в протилежний.

Флеґґ із лютою посмішкою споглядав Вітні. Дорґан зробив крок у бік кухаря, але Флеґґ жестом його спинив.

— Це ж неправда! — зарепетував Вітні. — Ви ж знаєте!

З боку натовпу — мертва тиша. Немов усі перетворилися на надгробки.

Горло Вітні судомно рухалось. Адамове яблуко стрибало, наче його смикали за мотузочку.

— Ми ж були колись американцями! — нарешті крикнув Вітні. — Це не по-американському. Я не те що. Я кажу вам — я просто собі кухар, але я знаю, американці так не поводяться! Вони не слухають якогось катюгу чокнутого в ковбойських чобітках…

Шелесткий, тихий вигук жаху прокотився над юрбою цих нових лас-веґасців. Ларрі з Ральфом здивовано перезирнулися.

— Ось хто він таке! — не змовкав Вітні. Піт котився його лицем, наче сльози, з-під його військової стрижки з пласким верхом. — Вам що, охота дивитися, як цих двох просто на ваших очах розірвуть?! Ви що, думаєте, що отак починається нове життя?! Ви що, думаєте, таке може бути справедливим?! Я ж кажу: вам усю решту життя про це страшні сни снитимуться!

Юрба загомоніла схвально.

— Нам тре це зупинити, — сказав Вітні. — Розумієте? Нам треба подумати, що… що…

— Вітні! — голос, гладенький, як шовк, трохи гучніший за шепіт, але він зміг повністю перекрити слова кухаря, який затнувся. Він озирнувся до Флеґґа, беззвучно ворушачи губами, його очі застигли, як риб’ячі. Тепер піт струмками стікав його обличчям.

— Вітні, тобі слід було помовчати, — голос, хоч і негучний, долинув до кожного вуха. — Я б тебе відпустив… навіщо мені ти?

Вітні ворушив губами, але й далі не міг спромогтися на слово.

— Іди сюди, Вітні.

— Ні! — прошепотів Вітні — і його заперечення не почув ніхто, крім Ллойда, Ральфа, Ларрі і, мабуть, Баррі Дорґана. Ноги Вітні рухалися так, ніби не чули, що він сказав. Його потерті м’які чорні туфлі з шурхотом торкалися трави, він, мов привид, ішов до темного чоловіка.

Натовп роззявив роти й не зводив очей з того видовища.

— Я знаю твої плани, — сказав темний чоловік. — Я знав, що ти зібрався робити, ще до того, як ти почав. І я б дозволив тобі поповзти геть, доки я буду готовий прийняти тебе назад. Може, через рік, може, через десять. Але тепер це все вже в тебе позаду, Вітні. Повір.

Вітні востаннє спромігся на голос, і слова вирвалися з його горла здавленим криком.

— Ти взагалі не людина! Ти — якийсь… якийсь диявол!

Флеґґ виставив вказівний палець лівої руки, так що майже торкнувся підборіддя Вітні Горґана.

— Так, це правда, — тихо промовив він, так що його почули тільки Ллойд і Ларрі Андервуд. — Я такий.

Синя куля вогню, не більша за улюблений пінг-понговий м’ячик Лео, зірвалася з кінчика пальця Флеґґа з тихим озоновим потріскуванням.

Юрба зітхнула — наче пронісся осінній вітер.

Вітні скрикнув, але не поворухнувся. Вогняна куля світилася на його підборідді. Раптом густо запахло паленим м’ясом. Куля пройшлася по його губах, запечатавши їх, замкнувши зойк, що стояв за виряченими очима Вітні. Прокотилася однією щокою, пропаливши, як тавро, довгу, глибоку смугу.

Вона запечатала йому очі.

Завмерла над його лобом — і Ларрі почув, як Ральф раз у раз повторює ті самі слова — і Ларрі долучився до Ральфа в цій молитві.

— Не буду боятися злого… не буду боятися злого… не буду боятися злого…

Вогняна куля з обличчя Вітні перекотилася вище — і гаряче запахло паленим волоссям. Покотилася до його потилиці, лишаючи за собою гротескний голий слід. Вітні похитнувся і впав, на щастя, долілиць.

Натовп видав довге, з присвистом: «А-а-ах-х…» Так люди реагують на особливо гарний феєрверк на День незалежності. Тепер синя вогняна куля висіла в повітрі, вона побільшала, на неї неможливо було дивитися, не мружачись. Темний чоловік показав на неї — і вона поволі рушила в бік юрби. Ті, хто був у передніх рядах, — серед них і бліда, немов збиране молоко, Дженні Енґстрьом — відсахнулися.

Громовим голосом, Флеґґ спитав їх.

— Чи є тут ще хтось, не згодний з моїм вироком? Коли є, нехай скаже зараз!

Відповіддю на це стала мертва тиша.

Флеґґ, здається, був задоволений.

— Отже…

Раптом обличчя почали відвертатися від нього. Юрбою прокотився здивований гомін, потім бубоніння. Флеґґа це, здається, заскочило зненацька. Тепер люди в натовпі почали