Станіслав Стеценко - Війни художників

— Я це зробила не зі своєї волі.

Вона не дивилася на нього.

— Я повинна була вибачиться ще тоді, — баронеса випросталася на стільці. — Але ви, здається, не потребуєте моїх вибачень.

Вона зміряла його порожнім поглядом. У Гущенка склалося враження, що баронеса трохи напідпитку.

Повернувся офіціант з двома бокалами коньяку. Поставив їх на стіл і пішов.

Баронеса взяла свій бокал й випила, злегка скривившись. Рум’янець на її щоках погустішав.

— Не мовчіть, скажіть що-небудь.

Гущенко знизав плечима: мовляв, не маю особливого бажання вести порожні розмови, та й де гарантія, що розкаялися ви щиро, а не за наказом Клейста.

— Складете компанію в рулетку? — примирливо запитала Лені.

— Ні. Принаймні сьогодні — ні.

— Як хочете. Не буду нав’язуватися. Тим більше чоловікові, який мною знехтував.

Баронеса кинула недопалок у попільницю, стрімко встала, загуркотівши стільцем, і зникла за дверима в залі з рулеткою.

Гущенко допив коньяк, покликав кельнера — жбурнув йому на тацю гроші. І пішов геть.

21 червня 1940 року

Комп’єн

Мрія про помсту Франції за ганебні Версальські угоди, що не давала спокою Адольфу Гітлеру багато років, гризла, як невиліковна хвороба, сьогодні стала реальністю.

У Гітлера був відмінний настрій, більше того, він, як нарцис, був у захваті від себе: все сталося так, як він мріяв, як уявляв багато разів!

У якомусь паризькому музеї Геббельс знайшов вагон, в якому маршал Фердинанд Фош змусив Німеччину підписати ганебний і принизливий для неї мир. І це виявилося дуже доречним. Солдати вермахту відбійними молотками розбили стіну музею, притягли вагон у Комп’єнський ліс і встановили на те ж саме місце, де він стояв двадцять два роки тому.

Це була солодка помста. Один з найкращих моментів у житті Гітлера. Він помстився за приниження всієї нації і за своє приниження. Свій успіх і своє приниження він не відрізняв від успіху й приниження своєї нації. Він виправив історичну помилку.

Гітлер полетів на початок перемовин про капітуляцію Франції в супроводі Ґерінга, Ріббентропа, Геса і Кейтеля. Старий монумент у лісі, на якому меч пронизує німецького орла, був покритий величезним червоним прапором із чорною свастикою.

Над гранітним каменем, на якому французи в 1918 році написали: «Тут злочинна німецька імперія була переможена вільними народами, які вона намагалася поневолити», тепер на щоглі був піднятий особистий штандарт фюрера зі свастикою. Гітлер підійшов і поставив чобіт на цей камінь. На чоботі вигравало літнє сонце. Він, Адольф Гітлер, зараз розтоптав ту ганьбу Німеччини — поразку від французів і їхніх союзників. Краєм ока кинув на свою свиту. Чи спостерігають вони за цією миттю тріумфу? Ґерінг посміхався, Кейтель, як і мав робити служака, їв його поглядом. В очах Геса було захоплення. І лише той дурень Ріббентроп дивився кудись убік.

Гітлер повільно пройшов повз статую Фоша, не звернувши на неї найменшої уваги. Подумав, що варто прибрати її. І піднявся у вагон. У той самий вагон. Сів на місце, де тоді, у 1918 році, сидів такий ненависний йому Фош. Маршал помер, здається, років десять тому. А шкода, що він не бачить цієї ганьби французької зброї.

Увійшли четверо похмурих генералів-французів. Він не знав, як їх звати. Не хотів знати. Він не відповів на їхнє привітання. Глянув на них, як на порожнє місце. Лише кивнув Кейтелю: починайте. Він сидів з французами не більше 15 хвилин. Забагато честі для них. Потім устав і мовчки вийшов. За ним вийшов весь його почет, залишились лише Кейтель й офіцери штабу. Справу було зроблено. Франція стояла перед ним на колінах. Оркестр заграв «Дойчланд юбер алес» і «Хорста Весселя».

21 червня 1940 року

Берлін

За три години величезний літак фюрера «Кондор» і чотири винищувачі супроводу «Мессершміт-109» приземлилися на аеродромі поблизу Берліна. На Гітлера чекав його особистий автомобіль і чотири автівки з охороною, що традиційно нараховувала 18—20 осіб.

Автомобілем фюрера був відкритий шикарний кабріолет «Mercedes-Benz 770 К» з номерним знаком «ІІА 19357». Ця машина мала неофіційну назву «Überauto» — «суперавтомобіль». Він був найпрестижнішою моделлю компанії «Мерседес» з найпотужнішим на той час двигуном обсягом 7,7 літра.

Зовні автомобіль Гітлера був практично таким самим, як й інші 4 автомобілі з охороною. Кілька посвячених знали, що він мав збільшений бензобак, броньовані бічні панелі кузова й дверей, багатосекційні камери коліс, що дозволяють продовжувати рух при простреленому автоматною чергою колесі. Автомобіль важив майже шість тонн: фюрер був захищений броньованими листами, товщина яких навколо самого салону сягала 18 міліметрів. Куленепробивне скло мало товщину 40 міліметрів.

Автомобіль фюрера був обладнаний спеціальною підставкою під ноги й піднятим на 13 сантиметрів переднім пасажирським сидінням. Тільки на автомобілі фюрера був прапорець — особистий «штандарт присутності».

Автоматична зброя, розміщена в спеціальних кобурах на бічних панелях, була призначена для охоронців. Серед «засобів самооборони» у машині фюрера був присутній ручний кулемет. Фари й прожектори-шукачі, яких установили близько 20-ти, були надпотужними. Йшлося про те, щоб під час можливого переслідування ними можна було засліпити ворога.

Гітлер переодягнувся в закритому автомобілі охорони, для чого його на 15 хвилин залишили самого. Фюрер соромився свого оголеного тіла. Він вважав, що державний діяч без одягу чи у спідній білизні виглядає смішним. А володар Європи не міг виглядати смішним. Якось Генріх Гофман без дозволу сфотографував його в шортах і гетрах. Побачивши цей знімок, фюрер просто оскаженів, він кричав на Гофмана і місяць не приймав у себе.

Сьогодні Гітлер мав їхати серед натовпу в відкритому автомобілі, і тому на