Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Та що дивне, так це те що Маша дійсно зникла. Майже одразу, після поразки та розпаду Легіону, зібрали загін та рушили до школи. Будівля була пуста - ні Маші, ні невеликої групи дітей шести-семи років. Зникли саме дівчата, які в свій час кидались сніжками та куштували шоколадку, яку подарувала Мілана.

Рома теж був здивований, він залишив Машу в школі. Так, вона була розлючена як і він. Але чому вона зникла? Куди вона пішла? Чому забрала з собою дітей? Нікому не було відомо.

 

Мілана, - Степан підскочив до подруг, обличчя червоне від роботи над сніговиком, - я збігаю в Центр, візьму нам кави, або чаю та декілька бутербродів, - Аліша підняла морду та сонно глянула на хлопця, - тобі теж принесу щось перекусити.

Степан потягнувся до кішки, щоб погладити її, але Аліша відхилила морду та незадоволено нявкнула. Хлопець засміявся та випрямився. Мілана погодилась з ідеєю сніданку на свіжому прохолодному повітрі та закрила очі, повернувшись до сонця. Степан швидко поцілував дівчину в холодну щічку та побіг до поселення. Аліша встала та потягнулась. Позіхнула, широко розкривши пащу та знову лягла на ковдру.

            Та прекрасний ранок обірвався. Мілана несподівано відчула як на голову їй накинули чи пакет чи мішок. Все навколо стало темним, її почали душити. З усіх сторін на дівчину накинулись чужинці. Її поклали на ковдру та закрили рота рукою. Швидко зв’язали руки та ноги. Підняли голову та стрічкою щільно обмотали рот клейкою стрічкою. Їй було важко дихати, але вона не могла ні кричати, ні говорити.

            Мілана відчула як її підняли та почали нести. Єдине, що вона могла, то це зосереджено дихати носом та чути. Вона почула як схопили Алішу, більш за все кинули в мішок та потягли. Кішка верещала, але цей стогін був приглушеним. Вона точно була в мішку.

            Подруг кудись несли, періодично дівчину кидали на землю. Коли вона падала спиною на камінь чи корінь, біль розносилась по всьому тілу. Піднімали, знову несли. Викрадачі мовчали, робили свою брудну справу в тиші. Лише сніг хрумтів під ногами.

            По відчуттям пройшло не більше години. Аліша стогнала, та було чути, що вона втомилась чи втратила надію на зміни. В цей момент почулось, як відкривається хвіртка. За хвилину почулось, як відкрили двері. Чужинці занесли дівчину та кішку в будинок та кинули на підлогу. Почувся скрип дерева та хлопнули двері.

            В приміщенні було тепло, Мілана почала зігріватись. Потім хтось підійшов, підняв дівчину, щоб вона сіла. В мить, ватажок відчула удар чогось твердого по обличчю. Темрява накрила миттєво.

 

            Як тільки Мілана прийшла до тями, вона відкрила очі та відчула біль в правій частині голови. Поступово біль розповсюдилась по всій голові, було відчуття наче в потилицю встроми сокиру. Дівчина різко сіпнулась, та відчула мотузку на руках та ногах. Щось хотіла сказати, але рот був заклеєний стрічкою.

            Ватажок озирнулась по сторонам, на щастя, вона була вже без мішку. Дівчина побачила, що сидить в кутку невеликої кімнати. Старенька софа, поряд ліжко та дві старі шафи. В повітрі відчувався запах старості. В кімнаті були відкриті двері, тому вона бачила кухню. Стара радянська стійка, плита та частина столу. Вікна закриті, та сонячне проміння все одно освітлює все навколо.

            Напевно це був приватний будиночок якоїсь бабусі чи дідуся. Викрадачі принесли дівчину та її кішку кудись в серце приватного сектору. Навіщо? Мілана спробувала змінити позу, оскільки відчувала, що ліва нога заніміла. Нічого не вийшло. Вона спробувала крикнути, але вийшов незрозумілий стогін. Та цього було достатньо. Мілана почула як в кухні скрипнув стілець, хтось піднявся та пішов в сторону кімнати з полоненою.

            До Мілани вийшла та сама дівчинка, що в свій час зустріла ватажка племені Вітрів та провела до ватажків Легіону. На обличчі були сльози, очі червоні. Руку тримала біля грудей, прижимаючи перев’язану долоню бинтом. Було видно, що вона поранилась. Дівчинка підійшла та мовчки оглянула полонену. Перевірила мотузки та розвернувшись, вийшла з кімнати. Почулось, як відкрились вхідні двері, повіяло холодом. Двері зачинились та настала повна тиша.

            Ватажок миттєво почала оглядати все навколо. Вона спробувала піднятись, чи обпертись руками. Але крім додатково болю, нічого не змогла досягти. Потім вона звернула увагу на інший куток, де стояла софа. На підлозі лежала Аліша, вона була обмотана клейкою стрічкою, не рухалась. Дівчина жахнулась, помітивши червоні плями на шерсті. Це була кров. «Що вам зробила кішка?» - спробувала крикнути Мілана, але знову почула свій стогін.

            Дівчина спробувала потягнутись в бік софи та не змогла. Але ще трохи смикнувшись, Мілана впала на підлогу боком. Вона змогла обпертись головою та підтягнути тіло. Ще декілька раз. Голова почала боліти настільки сильно, що дівчина побачила білі плями. Трохи полежала, заспокоїлась. Вона не може втратити свідомість знову. Не в цей раз, не зараз.

            Хтось слідкував за Міланою, Степаном та Алішею. Та коли хлопець зник, викрадачі наважились. Але чому не було чути кроків? Навколо сніг та мороз. Мілана злилась сама на себе. Як можна було так схибити.

            Відпочивши, дівчина спробувала знову рухатись в сторону Аліши. Проповзла половину кімнати, та відчула, що мотузка на ногах трохи ослабла. Почала сіпати ногами в сторони, все більше та більше звільнюючи себе. Звільнитись не вийшло, але надія все ж з’явилась.