Олена Гриб - Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб

Розділ 26.1. Відкриття

 

Перша думка – у ейрони явні проблеми з головою.

Друга – у Нікаели знайшлася совість, причому надто невчасно, щоб цьому радіти.

Третя – треба слухати уважніше, перш ніж встрявати у чужі сварки.

І четверта – шокуюче зізнання сколихнуло натовп сильніше, ніж могла б зачепити неприязнь кравця до «випалювачів».

– Гаразд, поговоримо вдома. – Пан Лотта схопив дочку за руку і потяг у майстерню, незважаючи на опір. – І з тобою також. – Штовхнув Джамона в бік.

У дверному отворі майнули щедро нафарбовані обличчя манекенниць, які чекали виходу, потім двері зачинилися і зсередини прогуркотів засув.

Міка кинула швидкий погляд через плече. Недовірливі фізіономії, безкінечний шок і обурення, хлопці в сірому зібралися за два кроки від застиглої ейрони. Чорний мундир губернатора зник з поля зору, Мавк вчепився в Брікка, щось гарячково доводячи, Лонс приголомшений не менше за інших.

– Все добре. Я спокійна розсудлива жінка. В мене нема причин кричати. Я маю покласти розбитий келих на стіл. Я не збираюся нападати на Ректа, – беззвучно заволав Баміал.

Міка посміхнулася: є сенсація чи ні, а Блекка нічого не помічає, крім своїх примх.

– Хто зізнався? Де? В чому? – Мавк відпустив очільника Ради і спробував вникнути в суть загального хвилювання. – Пані Уфін?!

Потім відкритому просторі з'явився Рейн.

«Гірше бути не може? Ще й як може!» – подумала Міка, спостерігаючи за його швидким переміщенням.

Тепер він має повну свободу дій.

Досі Нікаелу захищав закон. Точніше, підпис лікаря Чейни не дозволяв поставити їй питання, на які вона не знайшла б відповідей. Але ейрона прилюдно заявила про скоєння злочину. Виголосила щиросердне зізнання, про яке її ніхто не просив!

Не те щоб справедливість нічого не означала, проте чому пані Уфін заманулося бути відвертою саме зараз?!

«Через кохання, звичайно ж. Кому, як не їй, знати, що таке «поганий вибір» і неприйняття сім'ї», – Міка смикнула Мавка за рукав, зупиняючи.

Він не помітив її пориву.

– Пані Нікаело Уфін…

«…вас заарештовано», – подумки доповнила Міка.

Краєм ока побачила, як заворушився Лонс, явно маючи намір щось вдіяти. Рейн, не ховаючись, вибрався зі збіговиська роззяв і наближався широкими кроками. З майстерні вийшов Керрейт, оцінив ситуацію і махнув охоронцям. Брікк скорчив страшне обличчя і накинувся на своїх людей, не звертаючи уваги на нажахану публіку.

«Він навмисне намагається роздратувати проблемних «випалювачів»?» – Міка не знаходила інших пояснень такої дивної поведінки.

– …не вчиняла цього злочину! – розчула вона свій власний голос, що обірвав фразу начальника нишпорок.

Всі глянули на неї: зло, ​​розгублено, недовірливо. Навіть Нікаела обурено замахала головою, спростовуючи сказане.

«Я зможу. Малинова сукня утримає увагу «випалювачів», образ «тієї самої» – шазілірців. Мені вдасться їх остудити!» – проте Міка усвідомлювала: шанси розбурхати натовп значно більші.

Поки що люди стримувались, додержувалися пристойностей, але варто хоч комусь втратити контроль… Боги, Шазіліру рано відкривати правду про переселенців!

– Про що це ви, пані доглядачко? – Важкий погляд Мавка ніби прибив її до місця. – У вас є інші підозрювані?

Начальник нишпорок дивився без звичної дружелюбності, проте в його очах спалахнула цікавість.

Як тоді.

Як у той день на морі, якого ніхто не запам’ятав!

«Ось воно!» – Міка зухвало оглянула натовп.

Разом зі страхом і роздратуванням людей з'їдала допитливість. Вони хотіли дізнатися… та ні, не правду – кому вона потрібна? Їх кликала сенсація. Те, що змусило б працювати мозок чи уяву!

– В мене є розповідь. – Міка збігла на ґанок, відкинула розчавлені Жареєю квіти. – Сумна історія однієї родини. Для них щасливий фінал неможливий. Їхнє майбутнє зруйнували забобони. Тепер вони ненавидять одне одного – і люблять так, що готові влаштувати різанину, аби захистити. Вам, – вона зробила паузу, – треба продовження?

– Можливо, краще обговорити це у приватних умовах? – дипломатично почав Мавк.

– Не смійте! – вигукнув Брікк. – Ви ж обіцяли, Міловіко!..

Хтось неподалік від нього зачепив рукавом тацю, і брязкіт розбитого скла змусив аудиторію здригнутися.

– Хто б казав, пане Брікк. Ваша безвідповідальна поведінка звільнила мене від зобов'язань, – холодно заперечила Міка. – Ви впевнені, що зможете контролювати все це? – Вона виділила інтонацією останнє слово. – Не боїтеся, що… Що стихія знесе геть усіх? Ні! – Рух начальника розшуку не вислизнув від її уваги. – Жодних арештів. Знаю, ви не вірите у проклятих, – додала тихіше. – Настав час змінити думку. До речі, – адресувалося натовпу, – йтиметься про чаклунство.

Хтось скрикнув. Один із «випалювачів» нахабно рушив уперед. Його збили з ніг, повалили на землю, заломили руки…

– Я хочу додому! – гримнуло з нізвідки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍