Данило Туптало - Житія Святих - Червень, Данило Туптало

в місті, і з ним Трохима-ефесянина, сказали про нього архиєреям жидівським, і книжникам, і старцям, що Павло руйнує закон Мойсеєвий, каже не обрізатися, всюди ж проповідує розіп'ятого Ісуса. І заохотилися всі на Павла, бажаючи його взяти. І коли ті юдеї з Азії бачили святого Павла на празнику в церкві Соломоновій, зразу, набунтувавши, підняли всіх людей на нього, і кинулися, наклали на нього руки з криком: "Мужі ізраїльські, поможіть! Цей чоловік на людей, і закон, і на місце це говорить образи. Ще ж і еллінів увів до церкви, й осквернив місце святе". (Думали-бо, що й Трохима Павло до церкви привів.) І зрушився весь град, і був тлум людей, і схопили Павла, тягнули геть із церкви, і зразу зачинили двері, хотіли ж його убити, але не в церкві, щоб не осквернити місця святого. Тим часом відомо стало тисячникові спири, що стерегла град, що цілий Єрусалим збунтувався. Він же зразу взяв воїнів та сотників і прийшов до церкви. І бачили люди тисячника і воїнів — перестали бити Павла. Тисячник же взяв його, звелів зв'язати двома залізними вужами і питав його, хто він і що поганого вчинив. Люди ж кричали на тисячника, щоб убив Павла. Не міг тисячник зрозуміти Павлової провини через галас юрби і звелів відвести його в полк. Людей же багато ішло за тисячником і воїнами, викрикуючи, щоб убили Павла. І коли були на одному високому місці, що сходи мало, просив Павло тисячника, аби дозволив йому щось до людей сказати. І не боронив тисячник. Звернувся Павло до людей, на сходах стоячи, возвав до них єврейською мовою, кажучи: "Мужі, браття і батьки, почуйте мою вам нині відповідь". І почав розповідати про свою попередню ревність у законі Мойсеевому, і як ішов до Дамаску, як осяяло його небесним світлом, і як бачив Господа, який послав його серед поган. Люди ж не хотіли більше слів його слухати, підняли голос свій, кажучи тисячникові: "Забери із землі такого, не годиться йому жити". Те волаючи, кидали одяг і порох в повітря з люті, хотіли, аби Павла стратили. Тисячник же звелів відвести його в полк і хотів його ранами випробовувати, аби зрозуміти, за яку провину так на нього горлає народ. Коли розтягнули Павла мотузками, аби бити, сказав Павло до сотника, що стояв перед ним: "Чи можна вам бити чоловіка, римлянина, і ні в чому не засудженого?" Сотник же підійшов до тисячника, сказав: "Бачиш, що хочеш вчинити, чоловік-бо цей є римлянином". Підійшов же тисячник, спитав Павла: "Чи ти римлянин?" Він же сказав: "Так". І сказав тисячник: "Я великою ціною здобув це громадянство". І зразу з пут його звільнив. Зранку ж тисячник звелів прийти архиєреям і всьому їхньому соборові й поставив перед ними Павла святого. Поглянув Павло на собор і мовив: "Мужі, браття, я всім добрим сумлінням жив перед Богом аж до цього дня". Архиєрей же Ананія звелів бити його в уста. Павло ж сказав до нього: "Бити тебе буде Бог, стіно повапнована, бажаючи судити за законом, переступаєш закон, бити мене велиш без провини". І зрозумів Павло святий, що в соборі тому одна частина — садукеї, а друга — фарисеї". Возвав до зібрання, кажучи: "Мужі брати, я — фарисей, син фарисея, в упованні і у воскресенні мертвих суд прийму". Коли це сказав, була суперечка мід садукеями і фарисеями, і розділився народ. Садукеї-бо говорять, що не буде воскресення мертвих, ані ангелів, ані духу, а фарисеї визнають, що це існує. І вчинився великий крик, фарисеї говорили, що жодного зла не знаходять у чоловікові тому, садукеї ж протилежне стверджували, і була суперечка велика. Тисячник же боявся, аби не розірвали вони Павла, — звелів воїнам забрати його звідти і вести в полк. Наступної ночі явився Господь святому Павлові і сказав: "Дерзай, Павле, як-бо ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так годиться тобі і в Римі свідчити". Коли ж настав день, деякі юдеї, порадившись, заприсягнулися не їсти і не пити, допоки не уб'ють Павла. Було ж їх більше сорока мужів. Про те довідався тисячник, відіслав Павла з багатьма озброєними воїнами в Кесарію до Фелікса-ігемона. Архиєреї ж зі старцями, про те довідавшись, пішли й самі до Кесарії і прискаржували перед ігемоном на Павла. І сперечалися з ним перед ігемоном, і смерти йому шукали. Але нічого не досягли, бо жодної смертельної провини в ньому не знайшлося. Проте ігемон, чинячи угодне юдеям, тримав Павла в путах. Закінчилося ж два роки, прийняв зміну ігемонської влади Фелікс, а замість нього настав Фест — просили його архиєреї, аби послав Павла до Єрусалиму. Це ж робили підступні, хотівши по дорозі убити апостола Христового. І коли Фест спитав Павла, чи хоче він іти до Єрусалиму на суд, відповів Павло: "Я тут на судищі цісаревому стою, на ньому ж мені належить суд прийняти. І якщо я вчинив щось, достойне смерти, не відмовляюся померти. Якщо ж у мені знайдеться щось із того, що на мене кажуть єрусалимці, то ніхто мене не може їм видати, на цісаря-бо покликаюся". Фест же ігемон, порадившись зі своїми радниками, сказав до Павла: "Цісаря назвав ти, тому до цісаря й підеш". Через декілька днів Аґриппа-цар прийшов до Кесарії привітати Феста, і довідався про Павла, захотів його побачити. І коли Павла перед Аґриппою-царем і Фестом-ігемоном поставили, промовляв до них про Христа Господа і про своє прийняття віри. Сказав до нього цар Аґриппа: "Ще трохи, і переконаєш мене стати християнином". Павло ж сказав: "Чи трохи, чи багато, я молю Бога, аби не лише ти, а й всі, що чують мене, стали такими, як я, без пут цих". Коли він це сказав, встав цар, і ігемон, і ті, що з ними, і пішли, і розмовляли один з одним, кажучи: "Нічого, вартого смерти чи ув'язнення, не зробив чоловік цей". Аґриппа ж сказав до Феста: "Можна було б цього чоловіка відпустити, якби не покликався на цісаря". І так вирішили послати його до Риму до цісаря. І віддали його з иншими в'язнями сотникові Юлію, спіри Севастійської. Той, взявши в'язнів і Павла, увів їх на корабель і вирушив у плавання.

Коли вони пливли морем, не був легкий шлях, бо зустрічний був вітер. Коли припливли близько до острова Крит і прибули на місце одне, що називалося Доброю Пристанню, Павло святий, наче майбутнє передбачаючи, радив заякорити там корабель. Але сотник більше слухав