Аліна Центкевич - Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

Становище екіпажу дирижабля «Італія», який зазнав катастрофи, було значно серйозніше, ніж він уявляв три тижні тому, коли брав на себе відповідальність за підготовку рятувальної експедиції.

Дев'ятеро людей, що не мали ніякого полярного досвіду і навіть не усвідомлювали, яка небезпека їм загрожує, дрейфували та невеликій крижині. Що таке Арктика, вони знали тільки з картинок та ще, може, з розповідей про полювання на білих ведмедів. Тільки один з-поміж цих дев'яти, швед Мальмгрен, знав полярні обшири. Він плавав на «Мод» з доктором Свердрупом, літав на «Норвегії». Амундсен тепер страшенно шкодував, що не відрадив свого метеоролога летіти на дирижаблі «Італія». Організовуючи експедицію, Нобіле хотів узяти з собою членів екіпажу «Норвегія», але вони всі, як один, відмовилися. Побачивши, що Мальмгрену хочеться випробувати свої сили, Амундсен сказав йому: «Лети!» Хіба ж він міг знати, що політ закінчиться катастрофою? Амундсен ще раз в усіх подробицях уявив собі трагізм ситуації, в якій перебували потерпілі.

Пізньої ночі 24 травня 1928 року радіостанція «Італії» повідомила, що дирижабль кружляє над Північним полюсом. На кригу скинуто італійський прапор, хрест, подарований папою Пієм XI, і прапор міста Мілана, яке опікувалось експедицією. Туман і вітер перешкодили сенсаційному спуску на кригу пневматичної гондоли з людьми, про який заздалегідь гучно оповістив в італійській пресі генерал, прагнучи будь-що добитися більшого успіху, ніж Амундсен. Повертаючись назад, Нобіле, незважаючи на метеорологічні зведення Геофізичного інституту в Тромсьо, що передвіщали погану погоду на схід від 10° східної довготи, спрямував «Італію» саме в цей район. Дирижабль попав у снігову бурю, почалось обледеніння. Наступного дпя, о десятій годині, радіотелеграфіст «Італії» Біаджі передавав:

«Насилу пробиваємося крізь завірюху крп Сильний північно-західний вітер зносить нас схід крп Наші координати приблизно вісімдесятий градус північної широти і п'ятнадцятий східної довготи крп Увечері повернемося Кінгсбей крп Слухайте нас за годину крп Нобіле».

Невдовзі під тягарем льоду «Італія» почала швидко знижуватися. Нобіле розпорядився зупинити двигуни. І тієї ж миті заклинило стерно висоти. Пошкодження було швидко усунуто. Вітер шарпав дирижабль, і він ледве набрав висоту, та невдовзі знову став падати. Стрілка висотоміра наближалася до нуля. Пролунав наказ викидати все за борт.

Нобіле вхопився за стерно, але запізно. Передня навігаційна гондола вдарилась об кригу і розбилася. Спорядження і люди, що були в гондолі, випали на кригу. Позбувшись великого тягаря, дирижабль стрімко шугонув угору і, підхоплений північним вітром, зник у завірюсі. Не встигли залишені напризволяще люди оговтатись, як десь удалині білу заслону розітнув яскравий спалах, і в повітрі враз зависла чорна хмара диму. Це був кінець «Італії».

Генерал Нобіле не одразу усвідомив масштаби катастрофи. Лише після переклички все з'ясувалося: не вистачало вісьмох чоловік — їх дирижабль заніс у безвість, один убитий, дев'ятеро залишилися в живих. Нобіле ушкодило руку й ногу, механікові Цецціоні — ноги, у Мальмгрена був вивих плеча, професор Бегоупек, радіотелеграфіст Біаджі та ще кілька чоловік також дуже потерпіли. Усі, навіть поранені, зібралися довкола контуженого радиста. Він довго морочився з апаратурою, але встановити зв'язок не вдавалося. Лише через кілька днів Біаджі полагодив приймач. Те, що потерпілі почули крізь шум вітру і тріск розламуваної криги, сповнило їх розпачем. Пошуки провадилися зовсім у протилежному напрямку, за тисячу кілометрів на захід від місця катастрофи. Тільки тепер, опинившись на кризі, полярники провели астрономічні виміри й зрозуміли, що вони повідомили в останній передачі неправильні координати. Катастрофа сталася на 81°14? північної широти і 25°25? східної довготи, за п'ятдесят сім кілометрів од Землі Короля Карла, що входить до складу архіпелагу Шпіцберген. Але марно невтомний Біаджі вистукував сигнали біди, передаючи одночасно свої координати. Світ його не чув.

Генерал Нобіле остаточно розгубився: він то шаленів з нетерплячки, то впадав в апатію і годинами нерухомо лежав у наметі, тяжко переживаючи свою поразку.

Мальмгрен добре розумів, що не можна гаяти часу: поки рятувальні експедиції натраплять на їхній слід, бо шукають зовсім не там, де вони перебувають насправді, морська течія може віднести крижину, що вже почала танути, у відкритий океан. Що тут діяти? Мальмгрен довго не роздумував. Покладаючись на свій полярний досвід, він вирішив, узявши з собою ще двох чоловік, пішки вирушити по кризі до Землі Короля Карла, а звідти вже спробувати дістатися до Кінгсбея.

Нова полярпа трагедія сколихнула весь світ. Незабаром до Шпіцбергену прибуло понад десяток суден і стільки ж літаків. Більш як півтори тисячі людей з шести країн поспішили на пошуки пропалих безвісти. Тільки італійці мало турбувалися. На базі італійської рятувальної експедиції — кораблі «Чітта ді Мілано» — було людно й гамірно, панував безтурботний настрій. Тут зібралися італійські журналісти й фашистські сановники. Їхня радіостанція працювала без перерви цілу добу. Та чи задля того вона працювала, щоб провадити пошуки на частотах трьох звичайних і четвертого аварійного радіопередавачів «Італії»? Зовсім ні. Високопоставлені чиновники надсилали Муссоліні довжелезні рапорти про все що завгодно, журналісти захоплювалися незвичною для них полярною екзотикою, передаючи живописні репортажі про сонце, що не заходить ні вдень ні вночі, про айсберги і білих ведмедів. Лише час від часу в ефір посилалася стереотипна фраза:

«Екіпаж «Італії», тримайтеся, не втрачайте надії, ми організуємо допомогу».

Ото й усе. Радіотелеграфіст Біаджі сатанів, коли чув ці слова. Він не відходив од апарата, не знімав з голови навушників і невтомно вистукував свої координати, а вловлював тільки стукіт ключів незнайомих йому колег, які повідомляли:

«Нікому досі не пощастило піймати сигналів італійської експедиції… «Чітта ді Мілано» нічого не знає…»

«…Тиша в ефірі дає підстави для найгірших припущень щодо становища учасників польоту…»

«…Чому мовчить радіостанція «Італії»? Чи живий ще хоч хто-небудь з її екіпажу?»

«…Ось уже десять дпів тривають марні пошуки. Варто подумати, чи доцільно за таких умов продовжувати рятувальну кампанію і чи не слід припинити пошуки?»

І наче на посміховисько, до потерпілих линув