Володимир Кільченський - Присмак волі

вогнище, і всі зі сміхом повискакували з намету, який наповнився густим димом. Звичайно ж, лаяли Білого, але той тільки посміхався.

У цей час побіля їхніх стаєнь зупинилося троє саней, заповнених дровами, і візники стали кликати козаків, щоб розбирати дрова по наметах.

— Налітайте, хлопці! Не дамо вам закоцюбнути під цією горою! Київський війт направив до вас дровець! — горлопанив чоловік з передніх саней.

Але вже й без запрошення козаки набирали дрова і, ледве тримаючи їх на витягнутих руках, тягали кожен до свого намету. Хлопці з десятки Макара також не полінились, і в наметі швидко виросла чимала гірка дровець. Тепер уже навіть ті з козаків, які насміхався з мрійників, були вдоволеними, передбачаючи ночівлю в теплі.

Дим із намету куди й подівся, коли дрівця розгорілися, і від нашвидку складеного комина запахкотіло жаром. Звідусіль стали долинати веселі голоси та запахи гарячої їжі. Коли повсідалися черпати куліш, нашвидку зварений із пшона, заправленого сальцем, стали вихваляти Білого за гарний комин, а Капелюжного — за смачне вариво.

Андрію з Яремою випало чатувати під ранок. Після гарячого варива їхні обвітрені обличчя запахкотіли жаром, немов набралися спекоти від вугілля, що жевріло. Від воріт стайні доносилися веселі вигуки перебендів, заграли й музики. Хлопці з десятки закінчили вистелити солому на підлозі і, запитливо поглядаючи на Макара, стали лаштуватися до гуляння. Макар, узрівши, що зараз для козаків не він за головного, а музики та перебенді, сміючись, наказав:

— Ідіть, витанцьовуйте хоч до ранку, але побіля комина один щоб був за наглядача... А то ночуватимемо у стайні.

Знайшовся бажаючий доглядати за вогнищем, і козаки, як горох, висипали з намету та заспішили до того місця, де гуляли. Тут зібралося два гурти. У одному прибріхувачі розповідали небилиці, а в іншому хто підспівував, а хто вже й топтав сніг під гопака. Андрій пригадав, як він ще цього року танцював на проводах зими, на Масляну, і, весело поглянувши на Ярему, вигукнув:

— Ану, хлопці, вріжте краков’як! Ми з Яремою погріємось!

Заради забаганки кинув у шаплик два гроші.

Антон Цибух, що був за старшого і вибивав на цимбалах, підтримав друзів:

— Вріжте, хлопці! Хай у Києві знають, як козаки веселяться!

Цибух повільно повів мотив танцю, і Андрій із Яремою стали походжати по колу з вивертами, а коли прискорився темп, закрутилися, мов два необ’їжджені жеребці, тільки збитий сніг відлітав від їхніх чобіт.

Тут не могли втриматися й інші хлопці із сотні і, кинувши гроші в шаплик, стали виробляти колінця не гірше за друзів.

— Андрію, додамо жару!.. Низових іще ніхто не перетанцьовував! — не припиняючи круговерті, закликав Ярема.

На сніг полетіли жупани, і вже тупцювало чотири завзятих танцюристи. До кола, що утворилося навколо них, позбігалася ледь не вся сотня, і кожен підбадьорював когось зі своїх. У Андрія і Яреми неначе відкрилося джерело запалу та вміння, і вони, раз у раз міняючись місцями, так вимахували ногами, що Цибух став стишувати мотив та вмовляти:

— Хлопці, ваша взяла! У нас уже з палиць друзки полетіли!

Навкруги лунав сміх і голоси споглядачів: «Ухоркаєте наших музик! Годі вам, добрячі гопцювальники! Дайте й іншим утнути!..»

Нарешті музики призупинили гру, і до них стала черга на замовлення: кожному — танець на свій лад. Андрій по-дружньому обняв Ярему й суперників по танцю, і всі стали одягати жупани.

— Щось мороз послабшав!... Хоч би сніг не підтанув! — зі сміхом промовив Підлужний, і хлопці, підтримуючи його жарт, весело зареготали.

Тепер, протиснувшись у коло зівак, стали підбивати інших охочих до танцю козаків. Із гурту стала зриватися пісня, і музики враз підлаштувалися під співаків, а ті, хто бажав танцювати, залишилися в колі і продовжували вже в іншій бистрині в лад музикам:

Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Чи не той то хміль, Що на пиві грає?.. Ой, той то Хмельницький, Що ляхів рубає. Чи не той то хміль, Що у пиві кисне? Ой, той то Хмельницький, Що ляшеньків тисне. Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду — Гей, не один лях лежить Головою в воду. — Не пий, Хмельницький, дуже Золотої води, Їде ляхів сорок тисяч Хорошої вроди! — А я ляхів не боюся