Стіг Ларсон - Дівчина, що гралася з вогнем

трудилася й далі. Вона відшкрібала піщаний ґрунт з обличчя і жменю за жменею складала її під себе. Потроху їй вдалося вивільнити руку настільки, що стало можливо прибирати землю з голови. Сантиметр за сантиметром вона звільнила голову. Намацавши щось тверде, вона виявила, що тримає в руці уламок кореня чи паличку. Вона почала розгрібати землю згори. Земля все ще залишалася пухкою і не дуже щільною.

Була вже десята година, коли лис, повертаючись до свого лігва, знову опинився біля могили Лісбет Саландер. Пообідавши полівкою, він був ситий і задоволений, як раптом почув чиюсь присутність. Він завмер на місці і нашорошив вуха. Його ніс і вуса дрібно затремтіли.

І тут з-під землі, немов якийсь неживий предмет, висунулися пальці Лісбет Саландер. Якби на місці лиса опинилась людина, вона відреагувала б на це видовище так само. Він кинувся навтіки.

Лісбет відчула, як її руки торкнувся струмінь холодного повітря. Вона знову могла дихати.

Їй було потрібно ще півгодини, щоб вибратися з могили. Вона навіть не запам’ятала, як усе це відбувалося. Їй здалося дивним, що ліва рука чомусь перестала її слухатися, але вона механічно відгортала й далі землю правою.

Потрібне було щось таке, чим можна копати. Вона не відразу збагнула, чим може скористатися, але потім опустила руку до ями, якось дісталася до нагрудної кишені і видобула портсигар, подарований Міріам Ву. Відкривши портсигар, вона стала орудувати ним як совком. Жменю за жменею вона вибирала пухку землю і відкидала її помахом зап’ястя. Несподівано запрацювало праве плече, і вона вивільнила його з-під землі. Викинувши ще трохи землі, вона змогла підвести голову. Тепер праве плече і голова опинилися над поверхнею. Вивільнивши частину корпуса, вона почала виповзати сантиметр за сантиметром, поки раптом земля не відпустила із своєї хватки ноги.

Із заплющеними очима вона поповзла від могили і рухалась далі, доки наткнулася плечем на стовбур дерева. Вона стала повільно розвертатися всім тілом, і нарешті стовбур опинився у неї за спиною. Притулившись до нього, вона обтерла рукою грязь, що заліпила очі, і підвела повіки. Навколо стояв непроглядний морок і крижаний холод, але вона вся спітніла. У голові, лівому плечі і стегні відчувався тупий біль, але в неї забракло сил подумати, чому все болить. Десять хвилин вона нерухомо сиділа і лише дихала. Потім зрозуміла, що їй не можна тут залишатися.

Вона через силу звелася на ноги; навколо все коливалось.

Відразу ж на неї напала нудота, вона нагнулася, і її тут же знудило.

Потім вона пішла. Вона не мала ніякого уявлення ні про те, в який бік вона йде, ні про те, куди прямує. Права нога її погано слухалася; час від часу вона, спіткнувшись, падала на коліна, і щоразу сильний біль пронизував їй голову.

Вона не знала, скільки часу вона так йшла, але раптом краєм ока побачила будинок. Вона змінила напрям і пошкандибала далі. Тільки дійшовши до дровника край двору, вона зрозуміла, що рухається прямо до житла Залаченка. Вона зупинилася, захитавшись, як п’яна.

Фотоелементи на під’їзній доріжці і на сараї. Вона прийшла з іншого боку. Вони її не виявили.

Від цієї думки вона розгубилася. Вона розуміла, що зараз не в тій формі, щоб зв’язуватися з Нідерманом і Залаченком. Роздивляючись забілілий у темряві будинок, вона стояла нерухомо.

Клац. Дерево. Клац. Пожежа.

Перед уявним поглядом стояла каністра з бензином і сірник.

Вона насилу обернулася і, хитаючись, пошкандибала до надвірної споруди. Нарешті допленталася до дверей, взятих на дерев’яний засув. Їй удалося скинути засув, піднявши його правим плечем, — він упав на землю зі стукотом, і вона з гуркотом розчинила двері. Зробивши крок у темряву, вона оглянулася навколо.

Це був сарай для дров. Бензину в ньому не було.

Сидячи за кухонним столом, Залаченко скинув голову — десь надворі грюкнули двері. Відсунувши фіранку, він глянув за вікно, у темряву. Минуло кілька секунд, перш ніж його очі стали щось розрізняти в мороці. Вітер на ніч усе дужчав, а в кінці тижня прогноз обіцяв шторм. І тут він побачив, що двері сарая прочинені.

По дрова він ходив з Нідерманом ще до темряви — насправді необхідності в цьому не було, і вийшли вони головним чином для того, щоб показатися на очі Лісбет Саландер і виманити її з укриття.

Невже Нідерман забув узяти двері на засув? Іноді він буває таким недотепою! Залаченко покосився на двері вітальні, де спав на дивані його син і помічник. Він хотів був розбудити німця, але потім вирішив не чіпати його і сам підвівся із стільця.

По бензин Лісбет потрібно було йти до обори, де стояли машини. Важко дихаючи, вона сіла, притулившись до колоди для рубання дров. Треба передихнути. Вона просиділа всього кілька хвилин, коли почула нерівні кроки Залаченка, що наближався до дровника.

У темряві на північ від Мелльбю Мікаель помилився поворотом. Замість повернути на Носсебру, він їхав і далі на північ і виявив свою помилку, тільки коли доїхав до Трьочьорна. Він зупинився і звірився з атласом.

Вилаявшись, він повернув на південь і поїхав назад до Носсебру.

За секунду до того, як Олександр Залаченко увійшов до дровника, Лісбет Саландер схопила правою рукою сокиру з дровітні. У неї не було сил занести зброю над головою, але вона, тримаючи її в одній руці, зробила замах знизу вгору і, спираючись на здорову ногу, розвернулася всім корпусом.

Ледве Залаченко встиг натиснути на вимикач, як тієї ж миті лезо сокири вдарило йому в обличчя, розітнуло праву щоку і встромилося на кілька міліметрів у лобову кістку. Він навіть не встиг зрозуміти, що сталося, але наступної миті його мозок усвідомив біль, і він закричав не своїм голосом.

Рональд Нідерман ривком прокинувся від сну і, нічого не тямлячи, підскочив на дивані. Він почув завивання, яке спершу здалося йому нелюдським. Завивання доносилося з двору. Потім він зрозумів, що це кричить Залаченко, і поспіхом схопився на ноги.

Лісбет Саландер знову змахнула сокирою, але тіло її не послухалося. Вона збиралася занести сокиру вище й обрушити її на голову батька, але її сили вже вичерпалися, і вона влучила не туди, куди цілила, а під коліно. Проте під дією сили тяжіння лезо увійшло так глибоко, що сокира застрягла там і вирвалася з її руки, коли Залаченко ницьма впав додолу. Він не затихаючи кричав.

Вона нахилилася, щоб знову взяти сокиру. Підлога під нею гойднулася, мозок немов пронизала блискавка. Їй довелося сісти. Вона