Мирослава Горностаєва - Астальдо

— Потрібно підіймати Гітлум, — мовив Нарамакіл, — застави біля Дренгісту не витримають удару.

— Потрібен союзник, — озвався Галдор, — але кого покликати? Князь Нарготронду має досить свого клопоту — Західний Белеріанд роїться від тварей, котрі лізуть туди з Дортоніону, а вельможний князь Гімрінгу…

Фіндекано думав про це, але він знав від Майтімо, що Руссандол намірився відбити Аглонів прохід і відновити твердині. Прохід в горах був прямою дорогою до Анфаугліту, коротким шляхом до майбутнього наступу. Доки прохід не буде в руках Майтімо — про допомогу від нього не може бути й мови: вести військо в обхід, горами, які кишать орками, через випалений драконом Таргеліон, він просто не в стані — настільки великими будуть втрати. «Рудий та ще й високий» стис в кулак всі сили, що у нього зосталися: хоча Туркафінве з Куруфінве так і залишились у Фінарато, зміцнюючи оборону Нарготронду, однак в Східному Белеріанді віднайшовся Моріфінве — відважного Феанаріона його воїни вивезли з палаючого Таргеліону всього в опіках від драконова вогню. Тепер Морьо був у Гімрінгу, разом з тим, що зосталося від його війська і поселень, і туди ж прибули Амбаруссар з загонами Лаіквенді, та Адани з Естоладу, які теж змушені були відступити на південь. Східний Белеріанд поволі очищувався від нечисті, і Фіндекано не хотів губити побратима — оtorno рушив би йому на допомогу найкоротшим шляхом — отим проходом поміж Дортоніоном та Доріатом і міг накласти головою та надаремне погубити військо. Ще раз згадавши недобрим словом Ельве Сінголло з його захисним поясом, біля якого часом гинули від орочих мечів Нолдор та Адани, негідні допомоги від такого пишного володаря, Фіндекано вирішив взагалі не сповіщати Майтімо про небезпеку.

Зоставався князь Кірдан, котрий колись обіцяв князю Нолофінве військову допомогу за першого ж прохання. Досі Гітлум обходився тим, що мав, однак, здається, настала година задіяти родича. Телері Кірдана нині були озброєні в кольчуги магтанової сталі, мали добрі мечі і нолдорські луки, а сам Корабел, котрий мав з орками давні рахунки, вже давно цікавився по палантиру — чи не потрібна поміч. Загибель Нолофінве вразила і цього гідного Телеро, як вражала всіх, хто чув про поєдинок Ельда і Вали. Кірдан, забувши про властиву його народу миролюбність, рвався до битви і прохання Фіндекано прийшлося йому до душі.

Отже, опісля успішних переговорів через палантир Егларесту, Фіндекано зоставив князя Галдора намісником Ейтель-Сіріону, а Нарамакіла, як і раніше — начільником оборони, і наказав Алмареа сурмити своїм лучникам збір. Взамін він пообіцяв вділити граду частину війська, що його думав набрати в Мітрімі.

Прощалися похапцем — з Фіндекано, як завжди, їхали його жона і діти. Ерніс та Ерейніон довго не могли проститись з Гуріном та Гуором, а Еріен тримала за руку засмучену княгиню Гарет: галадинка була сповнена тривоги та лихих передчуттів. Однак, трималася вона мужньо і намагалася не втрачати надії.

В Мітрімі на Фіндекано вже очікувало військо з Ельдар, попереджених гінцями. Доки його воїнство рухалося на південь, до нього стікалися, немов струмочки загоні воїнів-Квенді з довколишніх поселень. Підійшли воїни з Дор-Ломіну, Аданів провадив один з численних родичів Галдора, який мав красиве синдарське ім’я Еллеон.

Розділивши військо надвоє, князь Гітлуму дуже ризикував — він не забував, що рекомий похід орків в північний бік міг бути і обманом, призначеним для очей втікача. Еленандару, якого Фіндекано взяв до себе зброєносцем, попри незадоволення найближчих, могли просто дати втекти, сподіваючись, що він оповість те, що бачив і зробить свою лиху справу без усякої прищепи.

- І він може бути небезпечним, — шепотіла Еріен в гостре вушко свого володаря, — для чого тобі зброєносець, meldo, адже я з тобою…

— Еріен, — мовив Фіндекано, намагаючись, щоб голос його звучав суворо, — ти з дітьми зостанешся в Ломіоні…

— Авжеж, — сказала Еріен непоступливо, — може ви накажете мені, аran nin, підкорятися пані Емельдир і гаптувати разом з нею хрестиком?

— Гаптувати хрестиком, — зітхнув Астальдо, — цілком гідне заняття для жони Великого Князя…

— Дітей, ясна річ, я залишу, — мовила nerwen — Ерейніон ще зовсім юний, а Ерніс — і зовсім дитя. Тоді, в порубіжній твердині, у мене трохи серце не розірвалося, коли орки видряпалися на стіну саме в тому місці, де стояв наш син… Але мене ви не маєте права залишати, мій мужу і володарю, зрештою я є підданою князя Кірдана, і саме він записав мене до війська.

Фіндекано зрозумів, що йому не переконати кохану — Еріен вважала, що йому щастить, доки вона поруч. Ерніс він віддав під опіку пані Емельдир, хоча князівна і наприндила губенята, а Ерейніон, стискаючи в руці Аеглос, так молив батька про дозвіл зостатися в загоні Алмареа, що князь таки дозволив, наказавши Алмареа з Мірімоном стежити за молодиком і не давати йому лізти туди, куди не слід.

Еріен знову стала на своє звичне місце у лаві лучників, поруч з Антом. За Фіндекано ж тепер нечутною тінню ходив Еленандар — юнак не підводив очей на оточуючих, і все тиснувся до свого покровителя, ніби намагаючись заховатись від чужих поглядів. Однак, все видавало в ньому колишнього бранця — обстрижена голова, на якій тільки-но почало відростати волосся, темна каламуть жаху в сірих очах… Лучники потиху шепотілися, що хлопчина якщо і не прищеплений, то зламаний навіки. Та розмови ці припинив Алмареа, який сказав похмуро:

— Ніхто не знає, яким він буде, побувавши в Залізному Пеклі. А, оскільки ми всі прокляті Суддею, то можемо ще наковтатися біди. Хто буде збиткуватися з бідолахи, нехай спершу подумає, чи варто йому ризикувати hrоа, зустрівшись з моїм клинком…

— Ми нічого не маємо проти цього юнака, сурмач, — відповів на цей закид Синьагіл, — але ми турбуємося про нашого князя. Раптом на втікачеві якась така прищепа, що її не розгледіти учневі Ірмо і не відчути цілителькам? А вельмишановний Еленандар заварює пану князю quenilas, рихтує зброю і спить біля його намету… Хіба не тривожно? Адже Морінготто призначив винагороду за голову нашого володаря, і багато ангбандських псів мріють ту винагороду отримати. Хто-зна чиєю зброєю є цей юнак, і тому краще було б…

— Наш князь, — відповів Алмареа з гідністю, — намагається залікувати душевні рани молодому воїну. Задля цього він ризикує — авжеж… Однак, мені здається, що краще ризикнути і порятувати, аніж не ризикувати і вигнати геть, як-то часто робиться нині. В інших місцях — не в Ейтель-Сіріоні. Ми мусимо робити все насупроти Морінготто, який тільки лапи потирає,