Мирослава Горностаєва - Астальдо

— О, ти не зробив нічого такого, що було б гідним покарання, або вигнання. Іди, синку…

Гурін вийшов нечутно, наче тінь, але Фіндекано встиг помітити, що за дверима майнув краєчок дівочої сукні. Ерніс тривожилася за свого друга і намагалася підслуховувати. Астальдо зітхнув. Тут він був безсилим — якщо поведінку закоханого Ельда можна було передбачити, то Гурін, очевидно, не міг розібратися у власних почуттях. Обравши Ерніс, він був приречений обожнювати діву на відстані — адже донька Фіндекано ще не досягла того віку, коли Ельде може відкритися назустріч пісні кохання. І за життя Гуріна, навіть якщо юнак не накладе головою в черговій битві, ельфійська красуня цього віку не досягне. Морвен була найкращою парою для цього витонченого Адана — Еледвен, ельфоподібна діва з його народу. Але — чи послухає серце доводів розсудку?

Час минав, від Дагор Браголлах пройшло сім літ… Нолдор поволі отямлювались від поразки і втрат. Однак, Фіндекано не втрачав пильності, і тому нова біда не захопила його зненацька.

До Ейтель-Сіріону дібрався Нолдо, бранець-втікач з Ангбанду. Нині подібних осіб підозрювали в тому, що всі вони прищеплені, і ставилися до них насторожено, а то і зневажливо, часом навіть виганяючи геть. Великий Князь, котрий міг виявляти вплив Моргота на тіло і розум Ельда, навпаки, приймав втікачів і намагався їх підлікувати і розрадити. Кілька разів йому таки справді траплялися прищеплені, один Синда навіть кинувся на нього зі зброєю, і Фіндекано доводилося вдаватися до послуг пані Лаурендіе, яка могла безболісно позбавити тіла злощасну жертву Морготова чародійства. Але більшість Квенді були таки справжніми втікачами — адже Ангбанд наполовину був твердинею, а наполовину — копальнями в горах. Полонених змушували гарувати в цих копальнях, як Людей, так і Квенді. Люди виснажувались на тих роботах за кілька місяців, Квенді ж, як більш витривалі, навіть наважувались на втечу підземними норами. Багато хто гинув в тих переходах, але декому вдавалось врятуватись.

Еленандар, зовсім молоденький Нолдо, був народжений вже тут, в Ендоре, і не знав іншої вітчизни. Його батьки, спокревені Nelya Nosse, жили в Нарготронді. В полон він потрапив під час розгрому війська Фінарато в Серехській трясовині.

— Ви знаєте Гельмира? — тихо оповідав юнак, — коли полонених вели до Ангбанду, нас було скуто одним ланцюгом…

— О, Гельмир… — вирвалося у Фіндекано, — мій друг дитинства… Фінарато говорив, що Гвіндор і досі оплакує брата…

— Він там… Нас розділили, а то б ми разом… Мені пощастило — я випадково пробив киркою вихід в сусідню штольню. Там стільки ходів… Сам не знаю, як мені вдалося… Вибрався назовні в горах… Погоня… Вони пускають по сліду втікачів гаурів, але тварь не пролізла там, де протиснувся я…

Юнак підвів голову… Обстрижений, вихудлий, він нагадав Фіндекано Руссандола, коли той видужував опісля полону. Тільки волосся Еленандара було чорним… А зверху — ніби присипаним попелом…

— Ви мені не вірите, — мовив втікач втомлено, — нам там так і говорили — не повірять. Але вічність бути їхнім рабом… Я, коли тікав, то думав — нехай вже краще свої пристрелять.

— Я вірю, — мовив Астальдо заспокійливо. Він вже бачив — прищепи на юнаку нема. Однак, Ельда мав ще довго видужувати душею опісля перенесених мук. Рани на тілі йому залікують цілительки, а от душу…

Очі Еленандара спалахнули такою надією, що Фіндекано не витримав і погладив юнака по стриженій голові.

— Заспокойся, — мовив лагідно, — опісля того, як цілительки приведуть тебе до ладу, прийдеш до мене, я візьму тебе до свого загону.

— До ваших лучників? — аж скинувся юнак, — мене?!

— Тебе… Коли матимеш кращий вигляд, поговориш з рідними. Через палантир. До Нарготронду я тебе не відпущу — небезпечно. А батьків заспокоїш. Тільки не оповідай, що бачив Гельмира — Гвіндору легше думати, що брата вбито.

— Згідно наказу, Великий Князю…

Еленандар раптом зітхнув, щось згадавши.

— Князь Нолофінве… Він… Ми навіть в підземеллі чули, як вив Морінготто… Тварі тоді стратили кожного десятого бранця, їхня погибель була жахливою… але Ельдар йшли на смерть усміхаючись. Ми не знали, хто його, і як, лише потім дійшли чутки… Однак ваш батько… Мені так жаль…

— Співчуття дає полегшення зраненому серцю, — вимовив Фіндекано звичні слова подяки, — іди, воїне, до пані Лаурендіе, в шпиталь. А опісля зголосися до мене.

Біля дверей зали Еленандар раптово обернувся.

— Великий Князю, — вимовив, — коли я блукав горами, то не одразу взяв вірний напрям в тому димі і чаді, який огортає нині Ангбанд. І я бачив, як немаленьке ороче військо рушило на північ…

— Ти певен? — спитав Фіндекано стривожено, — ти не сплутав напрям?

— На північ, вельможний… Якраз тоді на хвильку стало видно Анару.

Звістка ця стривожила Фіндекано. Марш орків на північ означав одне — напад буде від Дренгісту. В той же час всі прикмети доводили — Ангбанд готує удар по Ейтель-Сіріону. Прямий удар. Про це доносили вивідачі-порубіжники, котрі добували відомості, ризикуючи життям. Еленандар… Прищепи на ньому нема, але раптом він…

— Ельда ніколи не служитиме Мороку з власної волі, - мовив сам собі Фіндекано, — але юнака могли і обдурити. Дати втекти, показати те, що треба…

Він думав довго, і раптом зрозумів, а, зрозумівши, пішов до Лаурендіе.

Пробуджена зовсім не змінилась. Останні невдачі Ельдар вона сприймала зі спокоєм любомудра — військове щастя, мовляв, мінливе. Найтяжче гідна цілителька перенесла смерть Нолофінве, якого дуже поважала. Тепер вона здружилася з Іріме-Лалвенде — сестра Нолофінве теж присвятила себе цілительству і часто бувала у шпиталі. Таурохтар служив у війську, і досі йому щастило на радість його коханої.

— З юнаком все гаразд, — мовила Пробуджена, тільки-но Фіндекано переступив поріг шпитальної палати, — чистий як Айну, і спить, як дитина… Шрами затягнуться, волосся відросте…

— Тільки дух зостанеться зраненим, — зітхнув Фіндекано.

— Ми не всесильні, - мовила жінка, — але що тривожить Великого Князя?

— Юнак побачив дещо біля Ангбанду, але я не знаю, наскільки можна вірити його — не словам — говорить він правду, очам…

— Подвійний удар? — спитала цілителька.

— Звідки ви…

— Він твердив про це, аж доки не провалився в сон…

— Я теж подумав — якщо вивідачі теж говорять правду, то Гітлум буде атаковано з двох боків.

— З нами Астальдо, — сказала цілителька, — відіб’ємося, молодий cano… Вибачте, аran nin…

Фіндекано доволі часто перевіряв на Лаурендіе власні здогади і рішення. Цілителька володіла відчуттями на рівні аpacen, а вже військову справу знала краще за воєвод. Подвійний удар… Від Дренгісту і по Ейтель-Сіріону. Це означало — потрібно діяти.

Фіндекано зібрав військову раду, що складалася з нього самого, князя Галдора та Нарамакіла,