Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

— Але я нічого не вмію робити, дядьку. Я такий несерйозний, не надто тямовитий…

— Та ні, ти досить серйозний і розумний! Я тебе добре знаю… Ні! Ти цілком розсудливий!

Я перестав плакати.

— Ні! Я легковажний, дядьку!..

— Ну ні! Ні! Моє пташеня!.. Зовсім навпаки, маленький упертюху! У тебе ясна голова, повір мені!.. Ти щирий! І довірливий!.. Він просто використовував тебе, старий шахрай! Хіба ти цього не розумієш? Це просто не вкладається у тебе в голові!.. Він добряче дурив тебе!

— О! Ні! Ні!.. — я був приголомшений… не хотів, щоб він продовжував.

Благав його вислухати мене… «Я всім приношу лише неприємності!..» — бурмотів я. О! Тут мене знудило!.. А потім я знову взявся правити своє… «Я завжди всім тільки заважаю… Це ж очевидно!..»

— Ти добре все обміркував?..

— Так, дядьку!.. Так, присягаюся, я все обдумав!.. Я хочу піти!.. Завтра… так, завтра…

— А! Але ж це не горить!.. Любий!.. Відпочинь який час! Та не їдь! Так стрімголов!.. Контракт укладають не на один день!.. Це ж на цілих три роки, мій друже!.. А це тисяча вісімдесят шість днів… плюс додаткова служба!..

— Так, дядьку…

— Ти ж не винен!.. Ніхто тебе не жене!.. Ніхто тебе ні в чому не звинувачує!.. Хіба тобі тут погано?.. Я ж ніколи з тобою не поводився грубо?..

— Це я сам поганий, дядьку… Я недостатньо серйозний. Ти просто не знаєш мене!.. Ти не знаєш!..

— О, ти знову за своє! Бідолашний!.. Ти довів себе до такого стану!.. Що справді можеш захворіти…

— Більше мене тут нічого не тримає, дядьку!.. У мене якраз призовний вік!.. Я хочу виїхати!.. Я завтра піду, дядьку!..

— Навіщо завтра, друже? Навіщо? Ану ж бо! Послухай! Ану! — Було видно, що він нервував… — О! Який же ти впертюх! Ну почекай хоч два тижні! Або навіть місяць! Хоча б два тижні, щоб зробити мені приємність! А там подивимося… втім, ти їм і так не потрібен… у такому стані!.. Це я можу тобі зразу сказати… Ти просто налякаєш усіх офіцерів!.. Спершу тобі потрібно від'їстися! це головне!.. А інакше вони тебе виженуть як непридатного!.. Уявляєш?.. адже вони не беруть у солдати скелетів!.. Тобі потрібно набрати вагу!.. Кілограмів десять, принаймні! Ти чуєш?.. Повір мені! Десять — для початку!.. Інакше!.. Все!.. Ти хочеш воювати? О! Але!.. О! Але!.. Ти ж як соломинка!.. Кому потрібен зуав, який ледь тримається на ногах!.. Гаразд! Гаразд! Потім! Гаразд! Мій любий! Облиш ці зітхання!.. О! Добре! Їм буде над чим посміятися!.. Вони добре розважаться, коли побачать саму шкіру і кості!.. У гвардію?.. О! Це буде щось!.. Солдат Плаксій! Чи не хочеш у сапери? Куди ти підеш?.. Ти ще нічого не знаєш?.. Тоді що ж ти вирішив?..

Насправді мені було байдуже.

— Я не знаю, дядьку!

— Ти нічого не знаєш!.. Ти ніколи нічого не знаєш!..

— Послухай, я тебе дуже люблю, дядьку!.. Але я не можу тут залишатися! Ну не можу!.. Ти дуже добрий до мене!.. Я не заслуговую на це, дядьку!.. Просто не заслуговую!..

— Чого це ти не заслуговуєш?.. Скажи, впертюху?..

— Не знаю, дядьку!.. Я тебе щораз засмучую!.. Я хочу поїхати геть, дядьку!.. Хочу просто завтра піти й завербуватися…

— А! Ну тоді домовилися!.. Я згоден! Гаразд! Вирішено! Але скажи мені, який план ти вибрав?.. Адже у тебе є час!..

Він не сприймав усерйоз мої плани…

— Може, ти хочеш піти в «штурмовий загін»?.. Ти ж не створений для артилерії?.. Ні?.. Я це бачу!.. Ти ж не хочеш тягти на собі тридцять два кіло?.. А чи хочеш, синку? Або може, ти хочеш, щоб тягли тебе?.. Не зрозумів?.. Ліво-руч! Варта, струнко! Раз! Два! Раз! Два!.. А навчання?.. О! О! Ти жартуєш!.. Ось твоя ділянка!.. Ти маєш тут окопатися!.. Ти колись бачив такі ділянки?.. Знаєш, як це робиться?.. Навколо лайно! Бруд!.. Га?.. Адже ти більше любиш зірки!.. Еге ж? Чи може ти вирішив змінити себе?.. Ненадовго ж тебе вистачить! Астроном? Астроном! Кроком руш до «Першого телескопу»! Полк Місяця!.. Ні? Тебе не влаштовує те, що я тобі змалював?.. Тобі цього недостатньо!.. Я бачу, тобі таки більше подобається «штурмовий загін»! Ти добрий ходак?.. У тебе будуть добрячі мозолі на ногах, Боже мій!.. «Солдатські черевики важкі! Солдатські черевики!..» тобі більше до вподоби фурункули на дупі?.. Добре! Тоді краще податися в кавалерію!.. у фуражири! Господи!.. В матросики — це те, що тобі потрібно?..

«Йо-го-го і пляшечка рому!..»

Він склав губи ріжком: «Тратата! Та-Та-Та!..»

— О! Не треба, дядьку!.. Не треба!.. — він мимоволі нагадав мені того типа.

— Який ти чутливий, бідолахо!.. І ти збираєшся воювати?.. Зачекай! Ти ще не все обміркував?.. Залишайся тут!.. Ти ще маєш п'ять хвилин. Залишся зі мною хоч ненадовго! На два, три тижні!.. Поки все не проясниться!.. Або ж на місяць!..

— Ні, дядьку! Я хочу піти відразу…

— Так! Ну і ну! Ти як твоя мати!.. Якщо тобі щось вбилося в голову, то годі заперечувати!.. О! Навіть не знаю, що тобі ще сказати… А ти не хочеш стати кірасиром?.. З такою комплекцією, як зараз, ти непогано будеш виглядати на коні! ти просто потонеш у своїй кірасі!.. Будеш полковим привидом! Піки тобі будуть не страшні!.. Оце діло!.. О! Чудова думка! Та все ж було б краще трохи додати у вазі!.. Навіть на привида тебе не вистачить!.. Бідолахо, тобі бракує принаймні десять кіло!.. Я не перебільшую!.. Всього десять кіло! Тебе не влаштовує така перспектива?..

— Ні, дядьку!..

— Я так і бачу тебе в атаці!.. Та ні, я нічого не бачу!..

— Так, дядьку!.. Так, я згоден трішки зачекати…

— «Товсті брати», кірасири, Фердінане!.. «Товстий брат»… Улюбленець годувальниць! Тінь примари! Гроза артилерії! Родина має пишатися тобою!.. А може, підеш на флот?.. Але в тебе й так морська хвороба… Ну ти розумієш?.. А що робив твій батько п'ять років? Що він скаже?.. Він був у важкій артилерії? У родині будуть представники з усіх родів військ!.. Ціла армія, мій друже!.. Чотирнадцяте липня[79] вдома!.. Га? Тратата! Та-Та-Та!..

Дядько ввійшов у роль, натяг свого картуза, що висів праворуч біля дзеркала над каміном… Я досі пам'ятаю помпон на тому картузі, маленький і жовтий, як курча… Він зображував у ньому битву…

— Ось, Фердінане! Ціла армія!.. — радісно резюмував він. — Га! Ну добре!.. Все це жарти!.. Ти досі наполягаєш на своєму?.. У тебе ще немає договору?.. Чи номера? Гаразд, мій обозний солдатику!.. Ти ще маєш час!.. — він тяжко зітхнув… — На