Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

Святій Римській церкві, — цинічно мовив Берлінґейм, — яка вимислила такі розкоші, що й сарацинам на думку не спадуть! — Не відводячи очей від священника, він заходився змальовувати, і то, може, тому, що Ебенезеру було б корисно те послухати, різноманітні речі, до яких вдаються агенти інквізиції, аби переконати когось: strappado, aselli, escalera, tabillas, дибу, «залізну діву», гарячу цеглу, «геєнну» та інші[56]. Лауреат був вражений цим переліком, хоча йому від того і не стало легше. Отець Сміт сидів з кам'яним виразом обличчя.

— Однак усі ці вишукані речі для знавців, — вирік Берлінґейм. — Той, хто вдається до такого, смакує страждання жертви, вони для нього є самоціллю, а не знаряддям, а мені воно не до шмиги, та й часу в мене немає для таких забав. — І досі пробуючи пальцем лезо ножа, він встав з-за столу, від чого священник несамохіть стенувся, і замкнув на засув двері будиночка. — Мені доводилося бачити, як карибські пірати заради розваги можуть примусити чоловіка з'їсти власні вуха або ж товчуть його доньку коротким мечем; але коли їм потрібно щось вивідати, то вони заживають простішого способу і дивовижно швидкого. — Він посунувся ближче до столу, тримаючи ножа. — Позаяк ти священник, то тобі не буде за чим шкодувати, але розв'яже тобі язика те, у який триб ти це втратиш. Втрата скарбу одним-єдиним махом вже сама по собі є тяжким ударом, але коли тебе грабують діамант за діамантом! Чи треба ще щось казати?

— Достолиха, Генрі! — вигукнув Ебенезер, схопившись на рівні ноги. — Я не думаю, що ти здатен на таке!

— Генрі, он воно як? — хрипло мовив священник. — То значить, ви все-таки не ті, за кого себе видаєте?!

Берлінґейм насупився, глянувши на Ебенезера.

— Я зроблю це, і ти мені допоможеш. Тримай його міцно, поки я знайду мотузку, щоб його зв'язати!

І хоча священник не виказував жодних намірів чинити опір, Ебенезер так і не зміг примусити себе долучитися до цієї справи. Він стояв ні в сих ні в тих.

— Нині, коли я вже знаю, що ви агент Куда, — вирік отець Сміт, — я ладен стерпіти будь-який біль. Від мене ви «Діярій» не отримаєте.

І коли Берлінґейм, щось прогарчавши, зробив крок наперед, священник вихопив з-під паперів ножика для розрізання сторінок і, відступивши до стіни, замість того, щоб прибрати поставу до захисту, притулив вістря своєї зброї до серця.

— Ані руш! — вигукнув він, коли Берлінґейм наблизився. — Ще один крок, і я заподію собі смерть!

Берлінґейм зупинився.

— Та то ви тільки лякаєте.

— Ну, то підійди і взнай, чи ж брешу я!

— І ви вірите, що ваш Бог прощає святе самогубство?

— Я не знаю, що Він прощає, — мовив священник. — Я слуга Церкви і добре знаю, що вони можуть виправдати мій вчинок.

Якусь хвилю помовчавши, Берлінґейм знизав плечима та сховав назад за пояс свого чингала.

— Pourquoi est-ce que je tuerais un homme si loyal à la cause sainte?[57]

Вираз непокори на обличчі священника змінився, і він тепер дивився недовірливо.

— Що ви сказали?

— J'аі dit, vous avez démontré votre fidélité, et aussi votre sagesse: je ne me confie pas à Nicholson plus que vous. Allons, le Journal![58]

Такий хід подій спантеличив Ебенезера не менше, ніж отця Сміта.

— Я не розумію твоєї французчини, Генрі! — сказав він з прикрістю. Але замість перекладу Берлінґейм повернувся до нього з чингалом і припер до стіни.

— Скоро зрозумієш, бовдуре! — вигукнув Генрі й, звернувшись до священника, що й досі стояв мов очманілий, наказав:

— Fouillez cet homme pour les armes, et puis apportez le Journal![59]

— Та що на тебе таке найшло? — став допитуватися поет. Опісля всіх тих сумнівів стосовно Берлінґейма цей новий поворот подій особливо його стурбував.

— Хто ви такий? — запитав священник. — І чим можете це засвідчити?

— Parlons une langue plus douce, — усміхнувся Берлінґейм. — Je n'ai pas d'ordres écrits de Baltimore, etje n'en veux pas. Vous admettrez qu'il ne soit pas la source seule de l'autorité? Quant à mes lettres de créance, je les porte toujours sur ma personne. — Він розстібнув сорочку і показав літери МС, що були вирізані на шкірі в нього на грудях. — Celles-ci ne sont peu connues à Thomas Smith?[60]

— Мсьє Кастен! — вигукнув отець Сміт. — Vous etês Monsieur Casteene?[61]

— Ainsi que vous etês Jesuité, — сказав Генрі, — et je peux faire plus que Baltimore ne rêve pour débarrasser ce lieu de protestants anglais. Vivent James et Louis, et apportez-moi le sacré Journal![62]

— Oui, Monsieur, tout de suite! Si j'avais connu qui vous etês…[63]

— Mes soupçons n'ont pas été plus petits que les vôtres, mais ils sont disparus. Cet épouvantail-ci paraît être loyal à Baltimore, mais il n'est pas catholique: s'il fait de la peine, je le tuerai…[64]

— Oui, Monsieur! — захоплено сказав священник. — Mais oui, j'apporterai le Journal tout de suite![65]

І він відбіг, аби відкрити ковану скриню, що стояла в кутку.

— Та що це все, заради Бога, означає? — скрикнув Ебенезер, якого роздирали сумніви.

— Це означає, — відказав його товариш, — що я не той Генрі, за якого ти мене маєш, і не Тімоті Мітчелл, як дехто мене зве. Я мсьє Кастен!

— Хто?

— Ваша слава ще не дісталася Лондона, сер, — засміявся в кутку священник. Він приніс стос паперів скрипту зі скрині й, повернувшись, зневажливо подивився на Ебенезера. — Мсьє Кастен у цих провінціях по всіх усюдах відомий як Великий Ворог англійців. Він був губернатором Канади й однаково бився і проти Ендроса, і проти Ніколсона в Нью-Йорку.

— Поки мої вороги не запобігли ласки у короля Людовіка і не розгромили мене, — з гіркотою сказав другий.

— Тоді мсьє Кастен утік до індіян, — вів далі Сміт. — Він живе між них і взяв собі за жону індіянку…

— Двох індіянок, отче Сміт: то гріх, який Бог мені простить за ту різанину у Скенектаді.

— Я чув,