Валентин Лукіч Чемеріс - В сузір’ї Дракона

Хтось із риболовів нібито в міліцію звертався, а там лише посміялися: пити, порадили, треба на рибалці поменше, тоді й утопленики не будуть привиджуватися.

Але згодом і мешканці крайніх будинків на Оболонському масиві почали скаржитись: серед ночі, кажуть, якийсь біс руків’ям нагайки у вікна стукає. Малахай на ньому вовчий з гострим верхом, а сам, як і всі утопленики, синій. А на вид справді як кочовик з минулих віків — косоокий, очі порожні і в роті ані тобі зуба! Чорне там, наче печерка яка. І справді мокрий, як хлющ. Аж тече з нього. І все доскіпується: де, мовляв, Ситомля? Там кінь моя…

Люди вже бояться на перших поверхах і квартирки відчиняти, навіть у двір, як стемніє, виходити, дітей не випускають…

Кажуть, бачили його, як він вулицею йшов і на машини не звертав уваги. Вони буцімто крізь нього проносяться, а йому хоч би й що! Про своє гундосить: де Ситомля, де моя кінь?

І стало втямки, що то не людина, хоч і в образі та подобі її, а — фантом. Чи — аура. Як по-старому — дух. А, може, й утопленик, але без душі й тіла… Тільки оболонка його. Довелося міліції вживати заходів. Та й від мешканців Оболонського масиву скарги посипались. Тоді міліція, зіславшись, що вона не має спеціалістів по різних там фантомах та примарах, до вчених звернулася, до спеціалістів з неопізнаних явищ та НЛО. А ті й підтвердили: не масовий то психоз чи галюцинації, а таки й справді раптом неопізнаний Оболонню колобродить — чорти б його забрали! Радили, щоправда, не боятися тої примари, але й обережності все ж не варто втрачати. Хтозна який коник може викинути та мара — закони їй не писані! А поки що вона якусь Ситомль шукає. Та ще свого коня. А що то за Ситомль — вони й не відають…

Але чого він ту загадкову річку не деінде шукає, а саме на Оболоні? А того, озвалися краєзнавці, що Ситомль і була колись не деінде, а — на Оболоні. Цікава, взагалі, історія. Тож зібрали всіх бажаючих в Палаці культури на Оболоні — лекцію про минуле їхнього масиву та про ту Ситомлю, що її раптом шукає, послухати. Набилося в Палац — по зав’язку. Краєзнавець — учений із відомим ім’ям (до речі, мешканець Оболонського житлового масиву) так почав свою розповідь:

— Чи знаєте ви, шановні мешканці Оболонського житлового масиву, що таке… Оболонь? Ні, не пиво чи мінвода з такою назвою, а — ширше, первісніше? Оболонь — це не тільки сьогоднішній житломасив Києва в правобережній заплаві Дніпра, це — давньослов’янська назва, що означає низинний берег ріки, що його заливає весняним паводком — оболонь, болонь… Або ще — оболоня, оболоння… Так ось наша оболонь згадується в літописах під роками 1096, 1151, 1161, 1174 — у зв’язку з нападами кочівників та княжими міжусобицями. Тут колись були красиві місця, заливні луки, озера. Ще Нечуй-Левицький писав: «Сонце ховалося за межигірський бір… а далі озерця на оболоні… І річка Почайна горіли наче розтоплене золото…» Взагалі, природа Києва незвичайна і вельми приваблива, вона має свої відмінності і розмаїття. А все це обумовлене тим, що Київ розташований на пограниччі двох географічних зон — лісостепової і Полісся, на берегах, як ви знаєте, Дніпра, при впадінні у нього найбільшої його лівої притоки Десни, правобережна частина міста, де склалося історичне ядро, розкинулась на Київському плато, що є північними відрогами Придніпровської височини і розчленоване системою глибоких ярів, балок, долин невеликих річок на окремі узвишшя — Старокиївська гора, Замкова гора, Батиєва гора, Печерська, Щекавиця, Хоревиця та інші. Не так давно на території міста було 50 великих ярів та балок, що відкривалися переважно в долину Дніпра і його правого притоку Либеді — Бабий яр, Смородинський, Кмитів, Протасів, Цимбалів та інші. Правда, частину їх засипали, спланували, а території використали під міську забудову чи озеленення. Перепади відносних висот в межах міста досягають 100–105 метрів, що теж є своєрідністю. У післявоєнні роки місто розрослося за рахунок освоєння лівого берега, його заплавної і борової терас, де виросли великі житлові масиви — Русанівка, Березняки, Лісовий, Лівобережний, Чернігівський та інші. Клімат Києва та його околиць помірний, відзначається відносно м’якою зимою і теплим літом.

Крім озер, у граді Кия багато річок та річечок, протоків, допливів, струмків. Загалом біля чотирьох десятків. А які річки! Перш за все — це найбільша правобережна притока Дніпра Либідь, знаменита літописна Либідь, що бере початок біля станції Київ-Вокзальний, а впадає в Дніпро біля Корчуватого, що розчленоване глибокими ярами, у яких жебонять струмки — Буслівський, Лукрець, Живець. Головні притоки: Буслівка, Відрадна, Шулявка, Кадетський Гай, Панківська, Клов, Звіринець, Протасів Яр, Хрещатик, Скоморох. А ще ж знаменита Почайна і її притоки — Бабин Яр, Притика, Кудрявець, а ще струмки Дніпра — Водиця, Жуківка, Коник, Хрещатицький струмок. А ще Глибочиця, річка Борщагівка, Голосіївський струмок, Десенка, Западинський струмок, Козача протока, струмок Киянка, протока Козинка, Сирець і його притоки Курячий Брід, Наводницький струмок, Нивки, Відрадний струмок, Половиця, Реп’яхів Яр, струмок Старик, струмок Турець, Чорторий, струмок Юрківця, річка Мушинка. Жаль, що переважна більшість їх або загнана в колектори, як Либідь, або зниклі і на місці їхніх русел — вулиці чи масиви, як на місці Почайни виникла Почайницька вулиця…

У залі почулися нетерплячі вигуки:

— Та коли ви вже нарешті скажете про мару на Оболоні? Чому вона у нас бродить-колобродить? Яку Ситомлю шукає на Оболоні?

— Про Ситомль давай! Чого це його втопленик шукає?

— Хто такий Ситомль?

— Це вона, — м’яко уточнив краєзнавець. — Річка відома з давньоруських літописів. А текла колись заливними луками Оболоні — ось звідки вислів: «У Сетомле на