Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

Галицького виділу крайового за рік 1892», в якому відмічав: «Драма незвісного автора п [ід] заголовком] «Чабан» написана на основі подій з громадського життя селян на Україні» і далі, стисло розповівши зміст, зробив такий висновок: «Пра вда бере гору, злочин караєсь, чабан тріумфує, а молодий парубок вінчаєсь з любою дівчиною. Сей цілий зміст штуки — боротьба правди з неправдою і гіобіда першої— се, безперечно, гарна ідея, жаль лише, що боротьбу тую в хоееп правди рішає аж власть своєю інтервенцією. Було-б далеко краще, коли б рішила її сама громада, щоби правда за-тріумфувала своєю власною силою, а не підперта екзекутивою власті. Се і найслабший момент штуки. Уклад сценічний бездоганний, закинути можна б лише те, що жіночі постаті драми доперва в останній дії являються на сцені: через те виходить річ в попередніх діях трохи монотонною. Язик драми дуже гарний, і уклад штуки свідчить, що автор є добрим знатоком як сцени, так і народного життя» («Зоря», 1893, № 3, с. 57—58).

Першу й другу премію на конкурсі здобули малохудожні і сценічно невправні п’єси — «Катря Чайківна» Надії Кибальчич (літературний псевдонім'— Наталка Полтавка) та «Мужичка» К. Ппсанецького (Ванчснка). Третю — з великими труднощами - - одержала драма «Украдене іцастя» І. Франка. Через кілька років, рецензуючи перший том «Драм і комедій» І. Карпенка-Карого, І. Франко написав про опубліковану там драму «Бурлака»: «Отся штука під назвою «Чабан» була на конкурсі Виділу крайового у Львові,— на тім самім, на якім першу премію одержала така безграмотна п’єса, як «Катря Чайківна», а другу премію одержав плагіат з Островського. Тільки тепер, прочитавши «Бурлаку», ми можемо до глибини душі завстидатися за наш тодішній' літературно-драматичний ареопаг» (Франка /. Зібр, творів. У 50-ти т. К-, 1981, т. ЗІ, с. 11). А ще згодом,

у статті «Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)», написаній з приводу смерті драматурга, І. Франко повернеться до цієї теми і напише: «Всім пам’ятний також скандальний присуд галицького театрального жюрі, яким нагороджено одну зовсім недоладну п’єсу і одну переробку, а усунено між речі, не варті премії, талановиту і наскрізь оригінальну працю Тобілевича» (Франко /. Зібр. творів. У 50-ти т. К-, 1982, т. 37, с. 376).

Важко розгадати, чому автор надіслав В. Лукичеві не «Бурлаку», не «В пору приїхали!», які так само, як і «Чабан», не здобули дозволу на друкування й виставлення в Росії, а перший варіант драми. Адже ті незначні зміни, які спостерігаються у третьому варіанті (другий до нас не дійшов) порівняно з першим, свідчать, що автор прагнув соціально загострити образ бурлаки Опанаса Зінченка.

Рукопис першого варіанта — «Чабан» через деякий час був опублікований В. Лукичем у львівському журналі «Зоря» (1895, № 18—22).

Коли ж діло дійшло до друкування першого тому «Драм і комедій», то автор запропонував не перший її варіант — «Чабан», а другий — «Бурлака», який був майже ідентичний тексту третього. Якщо другий і третій варіанти були ідентичні, то напрошується висновок, що автор повторно подав до друку другий варіант.

Перший том «Драм і комедій» Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) вийшов в Одесі 1897 р. в друкарні Південно-російського товариства друкарської справи з цензурним дозволом від 24 вересня 1896 р. Том відкривався драмою «Бурлака».

Успіх окрилив автора настільки, що він відважився звернутися за дозволом виставляти п’єсу на сцені. Але послав не рукопис, а друкований перший том з таким супровідним листом:

«В Главное управление по делам печати, отделение драматической цензуры коллежского секретаря Ивана Тобилевича. литераіурный псевдоним Карпенко-Карый Прошение.

Вместе с сим я отправил заказною бандеролью первый том драм и комедий моего сочинения, на малорусском языке. Между другими пие-сами помещена драма в 5 д. «Бурлака», еще не игранная на сцене.

Покорнейше прошу Главное управление, сделав надпись на первом томе о дозволении к представлению на сцене еще не игранной пиесы «Бурлака» и других, помещенных в этом томе и уже дозволенных к представлению раньше пиес,— один экземпляр возвратить мне через Елисавет-градское городское полицейское управление по жительству моему в квартире Александра Макеева (Большая улица, дом Остроухова).

Коллежский секретарь Иван Тобилевич.

25 февраля 1897 года:

Елисаветград» (ЦДІА СРСР у Ленінграді? ф. 776, оп. 25, спр. 7,

1897 р., арк. 13 і зворот).

Через деякий час Санкт-Петербурзький цензурний комітет, якому

ЗО квітня 1897 р. було доручено розглянути цю справу, відповів Головному управлінню в справах преси 5 травня 1897р.:

«В Главное управление по делам печати. 5-го марта за № 1829 канцелярия Главного управления по делам печати препроводила пьесу' на малороссийском наречии: «Бурлака» — драма в 5 д. И. Тобилевича дляѵ доставления заключения — имеет ли пьеса эта быть дозволена для сцены.

В изложенном сюжете нет ничего предосудительного и тенденциозного, почему она представляется возможною к исполнению на сцене.

О сем С.-Петербургский цензурный комитет имеет честь довести Главному управлению по делам печати и представить экземпляр собрания сочинений г. Тобилевича» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, сгір. 7,

1897 р., арк. 17 і зворот).

Наступного дня, 7 травня 1897 р., на титулі друкованої драми «Бурлака» в першому томі «Драм і комедій» з’явився напис: «К представленню разрешено» (Ленінградська державна театральна бібліотека ім. А. В. Лу-начарського, № 20299).

Наведені документи спростовують неточне тлумачення історії з цензурним дозволом до виставлення «Бурлаки» на сцені, яке дав П. К. Сакса-ганський у своїх спогадах: «Бурлака» під різними назвами посилався в цензурний застінок, там його піднімали на дибу й вертали з написом: «Признана к представлению неудобной». Порадившися з братом, рішили послати друкований том до цензури, сподіваючись, що між дозволеними й «Бурлака» пролізе, тим паче, що до друку його дозволено. І, о радість! В Кременчуці я одібрав цензурований 1 том, «дозволенный к представлению» 7 травня 1897 р. за № 3715» (Саксаганський П. (Тобілевич П. К.). По шляху життя. X.— К-, 1935, с. 186). Щодо цієї версії допустив неточності у своїх «Спогадах» і син І. К. Карпенка-Карого — Назар Тобілевич («Театр», 1940, № 3, с. 11).

П. К. Саксаганський засвідчив і день прем’єри «Бурлаки» в «Товаристві російсько-малоросійських артистів», яким вони удвох з І. К. Карпенком-Карим керували: «15 червня (1897 р.— Р. П.) «Бурлака» з великим успіхом пройшов у Кременчуці. Цікаво, що на другий день після вистави жандармське управління вимагало цензурованого примірника. «Со страхом веліїм» поніс я друкований перший том. Роздивились і повернули» (Саксаганський П. (Тобілевич П. К.). По шляху життя, с. 186).

Постановку вистави здійснив П. К. Саксаганський, який виконав головну роль. «Постановкою драми «Бурлака»