Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

- Мені ж Долунай доручила цю справу! Зустрінемось після… я вас знайду! – відповіла дівчина.

- Будь обережна! - попросив Альбрехт, стиснувши на мить її долоню у своїй.

Рада посміхнулася, швидко поцілувавши у щоку.

- Сам будь обережний! - відвернувшись, вона пішла до дверей. – Я зараз вийду перевірю, чи немає когось поблизу. Поки слідуйте за мною!

Накинувши каптур, Рада стала невидимою. Відчинивши двері, дівчина визирнула в коридор. Там нікого не було, і вона висунувши руку, поманила всіх за собою. Якби хтось проходив повз, він би здивувався, побачивши літаючу у повітрі руку.

Але чарівникам пощастило: ні тут, ні в прилеглому коридорі нікого не було. Далі їм довелося розділитись. Рада пішла в покої султана, а решта до в'язниць.

Обережно ступаючи по кам’яній підлозі, троє чарівників, намагалися не привертати до себе уваги. Їм іноді доводилося притискалися до стіни, щоб не помітили.

Ідучи попереду, Бруно міцно стискав чарівну паличку на випадок атаки. Але поки вони пройшли без пригод. Знаючи короткий шлях, чарівники не могли ним скористатися, адже пройшовши двором можна було вийти прямісінько до дверей, після яких до в'язниць було рукою подати. Безумовно, це скоротило б шлях, але у дворі могли бути люди. Можливо, ще не всі знали про плани султана щодо них, але ризикувати не хотілося.

Ще раз звірившись із картою, Бруно повів їх у лівий прохід. Тут горіли не всі світильники, і в деяких місцях панувала напівтемрява.

– Хтось іде! - прошепотіла Ніоба, і вони швидко поховалися за колонами.

Повз них пройшло двоє стражників. Альбрехт, визирнувши з-за колони, оглянув коридор. Коли кроки замовкли, Бруно, Ніоба та Альбрехт пішли далі своїм маршрутом.