Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

— У присутності цих дівчат збентежений отець Фітцморіс стидається ще більше, — продовжив священник, — тим паче, що він сам, здається, і є предметом їхньої жартівливої розмови, що ведеться пошепки. Він подумки бере собі на замітку, щоб потім використати це у своєму трактаті, що всі дівчата-дикунки ділять одну кімнату, і радіє, коли нарешті вогонь згасає і він може прикрити свій сором темрявою.

Але його самотність довго не триває: не встиг він тричі проказати Ave Maria, як якась індіянська дівчина, напахчена ведмежим лоєм і вдягнена не більше, ніж адамітка, рвучким рухом кидається на нього і кусає за шию!

— О, Господи! — скрикнув Ебенезер.

— Цей добрий чоловік пручається, але дівчина має силу, і, крім того, ноги в нього зв'язані. Вона бере до своїх рук свічку Тілесного Богослужіння, і mirabile, що більше вона зніма з неї нагар, то більш, здається, воску прибуває! Отець Фітцморіс ледве може зібратися з думками і пригадати свою латину, а втім, він так прагне, перш ніж помре, навернути у християнство бодай одну душу, що, затинаючись, шепоче благословення. Замість відповіді язичниця лизькає його вухо, тоді як отець Фітцморіс хапливо силкується проказати Paternostres, більше вже заклопотаний тим, щоб зберегти власну благодать, ніж тим, щоб здійснити таїнство передачі Божої благодаті своїй підопічній. Але недовго це триває, бо ж ледве він розпочав, аж — гульк! — вона накриває його свічку тими щипчиками для нагару, яких священник мусить уникати, які не тільки не гасять той вогонь, а дедалі більше розпалюють його, додаючи жару й розкоші. Отож у підсумку, сподіваючись здобути новонавернену, отець Фітцморіс сам опиняється в цій ролі, і то швидше, ніж пишеться силогізм, — і його хрестили, настановили, причастили й на додачу возвели в духовний сан!

Берлінґейм усміхнувся, помітивши, як ця оповідка захопила Лауреата.

— На тебе це справляє велике враження, Ебене?

— Варвари! — сказав поет з почуттям. — Пасти, зрадивши своїй обітниці не з власної вини! Яких страждань мусила зазнати його шляхетна душа!

— Ба ні, сер, — вирік отець Сміт, — ви забуваєте, що він зліплений з того ж тіста, що й святі, і до того ж єзуїт.

Ебенезер запевнив, що не розуміє.

— Він починає з'ясовувати всі pros і contras цієї справи, — почав пояснювати священник, — і наводить чотири добрих доводи, які мали би пом'якшити муки його сумління. Почнемо з того, що зазвичай розважливі місіонери попервах дивляться крізь пальці на будь-які чудернацькі звичаї людей, яких вони збираються навернути в свою віру. По-друге, він сприяє розвитку тих стосунків, що мають встановитися між ним і поганином, перш ніж розпочнеться сам процес навернення. По-третє, він грішить заради досягнення вищого блага, як показав нам святий, і то так, що не прискіпаєшся: хіба ж славетний Августин, наприклад, не зазнав різноманітних плотських утіх, щоб ліпше знати й цінувать чесноту? І нарешті, якщо від цих доводів відгонить казуїстикою, слід зважити на те, що він був міцно зв'язаний з голови до ніг і тому не мав іншого вибору й не був винен у тій справі. Отож, коротке слово, замість оплакувати своє становище, він починає бачити в тому руку Провидіння й охоче докладає до того і свої зусилля. Якщо його врожай, міркує він собі, буде сумірний тому, із яким завзяттям він обробляє той ґрунт, то його в Римі можуть навіть наставити на біскупство!

Але щойно отець Фітцморіс зорав ту дівчину та й заволочив, то побачив, що її місце зайняла вже інша, тож він не оминає нагоди, аби засіяти й у неї зерна віри, підготувавши її, як і першу, до навернення. До світанку, з Божою поміччю, він переконав усіх жінок у хижі в тому, яку очевидну вищість має Віра, і, позаяк він прийняв з десяток відвідувачок, то, настановивши останню, отець, геть знеможений, западає в сон.

Недовго й проспавши, він прокидається в доброму гуморі: у напрямку навернення жінок зроблено такий великий крок, що він почуває себе впевнено, сподіваючись досягти поступу і з чоловіками. Надії його здаються небезпідставними, бо невдовзі приходять таяк і його кокоасуги та наказують жінкам залишити хижу, опісля чого розрізають пута на його ногах. «Нехай вас Бог благословляє, друзі мої, — вигукує він. — Ви побачили єдиний та істинний Шлях!» І він вибачає їм те жорстоке з ним поводження. Вони допомагають йому звестися на рівні та виводять з хижі; його переповнює радість від того, що він бачить: буря минула, і крізь останні темні хмарини пробивається сонце, що падає на великий дерев'яний хрест, споруджений на майдані того міста, а чотири дорогоцінні скрині стоять біля його підніжжя. Таяк вказує спочатку на розп'яття отця Фітцморіса, а по тому на великого хреста.

«Таке діло Боже, — виголошує місіонер. — Він вказав тобі на помилку твою, й у такий наївний спосіб ти віддаєш Йому свою шану!» Зворушений, він стає навколішки, аби знести молитву Богу, зарівно дякуючи йому за те, що Він скерував свою Божеську волю на уми поган, як і за те, що сподобив скромного священника своєї ласки, надавши йому необхідного засобу, щоб він зміг накинути Його волю незаміжнім жінкам. Але, на жаль, його молитви переривають двоє здоровил, які хапають його попід руки та ведуть до хреста. Отець Фітцморіс на ту їхню грубість поблажливо всміхається, але за якусь мить вони міцно прив'язують його за ноги, руки та шию до хреста і заходяться громадити оберемки хмизу на скринях, що стоять біля його ніг. Марно він кричить, благаючи пощадити його, звертаючись до натовпу, що зібрався довкола. Його новіціятки минулої ночі, коли він озивається до них, лише цокають язиками та зацікавлено спостерігають за цією сценою: такий закон їхнього краю, що чоловік, рокований на смерть, перед тим як його скарають, може мати собі втіху з незаміжніми дівчатами, і вони свій обов'язок виконали!

Потім для цієї шляхетної душі настає її найвеличніша мить. Таяк востаннє підступає до нього і, тримаючи в одній руці священну хохулю, а в іншій палаючого смолоскипа, вимагає, аби той скорився. І хоча він розуміє, що справа його програна, отець Фітцморіс збирає рештки своєї мужності й ще раз плює на ідола.

— Диво, що він взагалі мав чим плюнути, — завважив Берлінґейм.

— Лунає гучний крик, і таяк кидає смолоскип на купу хмизу! Дикуни танцюють, розмахуючи перед ним своєю священною палею — адже вони насправді засудили