Євгеній Шульженко - Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко

            Хлопці та дівчата переможно кричали та махали зброєю над головами. Вони перемогли. Та перемога була не у війні, а тільки в цій битві. Мілана була впевнена в цьому. В холі був хаос, навколо валялись уламки скла. Було дійсно вибито два великих вікна. На підлозі лежало декілька дітей без тями. На жаль, були діти як зі сторони ворога, так і свої. Полонених зв’язали та понесли в лабораторію. Постраждалих обережно піднімали та несли до Терапевта.

            До холу вбігла Аліша та занявкала. Мілана помітила подружку та кинулась до неї. Вхопила та міцно обійняла. Кішка лизнула дівчину в обличчя, показуючи, що не ображається, але майже зразу почала вириватись. Вона стрибнула на підлогу та вискочила на вулицю. Мілана вискочила за кішкою та підбігла до зламаного паркану. Майже одразу ватажок побачила ворожих дітей, що шеренгою рухались в сторону Дослідного Центру.

Всім приготуватись, - крикнула Мілана, забігаючи в приміщення, - вони знову хочуть напасти.

Діти винесли полонених та поранених, зайняли свої позиції. Дівчина попросила Степана збігати на гору та наказати стріляти як тільки діти перейдуть лінію паркану. Бруківку використовувати тільки по стрілкам. Хай отримають прочухана, будуть боятись лізти далі.

Як тільки Степан піднявся по сходам, Мілана розвернулась, приготувала палицю та стала в перших рядах. Хлопець би побачив, то відтягнув би її з місця битви. Але вона хотіла сама захищати, а не ховатись за спинами. Поряд стали Аніта та Ксенія. Дівчата всміхнулись та притулились до Мілани.

Довго не прийшлось чекати. Почувся дзвін та вороги кинулись через паркан, піднявши зброю над головою. Заскочили в розбиту раму. В той же час почулось як розлітаються останні три вікна. До Центру заскочило не менша п’ятдесяти хлопців та дівчат. Вони були розлючені та збуджені. Як вийшло, що нахабні та лицемірні ватажки Легіону, так накручували свій натовп?

Палиці зустрілись зі зброєю ворога. Удар, блок, відскочити. Почулось, як хтось крикнув від болю. Поряд два хлопці впали на землю та почали бити один одного кулаками. Аніта відскочила в сторону, труба просвистіла між командиркою та ватажком. Палиця опустилась на трубу та хлопець, що тримав її закричав від болю, відпустив зброю. Наступний удар прийшовся по нозі та спині. Хлопець впав та скрутився, захищаючи боки. Ксенія ж відбивала швидкі випади дівчини, що верещала більше ніж била. Та все ж таки, подруга Мілани пропустила один удар по руці, крикнула та відступила.

Ватажок кинулась вперед, наскочивши на хлопця з металевим прутом. Зброя засвистіла та ватажок легко відскакувала, пропускаючи удари біля себе. Замахнулась палицею, хлопець побачив та підняв прут, щоб відбити. Мілана в цей момент опустила палицю та вдарила по відкритому животу. Воїн скрутився та почав падати. Дівчина допомогла ногою, пнувши того в плече.

В цей момент почулись крики зі сторін подвір’я. Діти племені Вітрів та поселення Порожньої Руки вискочили з засідки та кинулись на допомогу. Ворог був збитий з толку, діти почали крутити головами в різні сторони, не розуміючи куди бігти та кого бити. Деякі з ворожих воїнів кинулись тікати, кидаючи зброю на землю. Ворог почав відступати. За декілька хвилин все було скінчено. Знову тиша, знову відпочинок та метушня з полоненими та пораненими.

Мілана опустила палицю та присіла. Тяжко дихаючи, дівчина оглянула все навколо. Хлопці та дівчата були втомлені, потирали забиті місця та синці, але задоволені. Або все йшло за планом, або просто скучили за бійками. Діти такі, їм треба розваги та скандали.

Ватажок підняла голову та побачила розлюченого Степана. Він йшов через натовп до дівчини.

Тебе не можна залишити навіть на хвилину, - хлопець оглянув Мілану з ніг до голови та не помітив ніяких поранень, - ну чому ти не можеш бути обережніше? Хлопче, - засміялась дівчина, вирівнюючи дихання, - якщо ти забув, то я стала чемпіоном легендарних Дитячих Ігор, що проходили в честь дня народження губернатора міста Сонця. Знаю, знаю, - забурчав Степан, - я просто хвилююсь.

Це було так мило, коли кремезний хлопець хвилювався за дівчину. Вона відчула як червоніє, але це можна спихнути на холод. Адже в хол зайшов мороз, вікон немає, тільки гола рама. В самому Дослідному Центрі тепер постійно буде холодно. На щастя, приміщення майже не використовували для життя. Тому біди не так багато.

Діти почули дзвін. Знову? Мілана піднялась та подивилась в сторону парку Совки. Легіон знову вийшов на позицію. Дітей було багато. Зупинились, не доходячи до паркану. Перші воїни розступились та вперед вийшов Рома. Як тільки ватажок племені Вітрів побачила хлопця, хмикнула. «Його вже ніщо не змінить» - подумала вона. Рома був вдягнений в обладунки гладіатора. На голові шлем, груди закриті панцирем. В руках він тримав меч. «Навіщо влаштовувати цей цирк?» - тільки й майнуло в голові Мілани.

Було враження, що хлопець або не розуміє, що він робить, або він просто насміхається. Рома вийшов трохи вперед, подивився на другий та третій поверхи. Підняв меч та щось крикнув. Чути було погано, тому Мілана опустила палицю, глянула на Степана та вийшла вперед. Аніта та Ксенія підскочили до ватажка, підтягнувся й Степан.

Мілана, - повторив Рома, якого стало добре чути, - віддай те, що належить нам. І ми підемо собі, вас ми не будемо чіпати. Мені також потрібна твоя квітка, - крикнула дівчина у відповідь, - ці ягоди можуть допомогти нам побороти вірус. Навіщо це тобі, - спитав Рома, - навіщо ти так хочеш повернути дорослих? – хлопець опустив меч та подивився на Мілану, потім на дітей в Центрі та повернувся до своїх воїнів. - Ти хочеш повернути постійні війни, які не припинялись в дорослому світі? Ти хочеш, щоб діти страждали від батьків-тиранів, які постійно їх били?