Панас Мирний - Повія, Панас Мирний

Перед очима її зовсім зникнув світ. Замість його темно-зелений морок клуботав кругом неї.

— Геть від мене, іроде! сатано! — нестямно скрикнула вона і пустилася наче стріла від його.

Вона нічого не бачила, не чула. Не бачила, як він зло подивився услід їй, не чула, як гірко вимовив: "Ну-у! я ж тебе доїду, шлюшище!" — і, повернувшись, пішов далі.

А вона не йшла — летіла. З'під воріт одного дому собака гавкнула і погналася за нею. Та куди тій собаці догнати її? На повороті хтось толкнув. У сусідній улиці підняли регіт.

— Що то за лисиця так тікає? — хтось крикнув.

— Федоре! Ану доганяй своїм жеребцем, чи доженеш? — зареготався один звошик до другого.

— Та що воно таке? — питає той. — Видно, у добрих бувальцях була. Ач, закуріла.

— Поїдьмо. Що воно, справді?

І два звощики один проти другого навперейми помчалися за нею навздогінці.

Аж улиця гуде від їх бігу, аж іскри сиплються з-під кінських копит, а Христя байдуже — одне чеше, мов її хто ззаду підганяє.

Ось уже вона і в своїй улиці, он уже і той дім, де вона живе, видно. Ще трохи, ще — і вона до рундука добігає.

Двері з улиці там завжди заперті, і, щоб увійти, треба дзвонити. Вона забула про те і з усього розгону налягла на половинку дверей. Ті на сей раз не були заперті і з грюком розчинилися. Вона кинулась уперед: як укопана стала...

Перед нею на піддашковій бантині на товстому шнурі спокійно Е^ІСІВ... Колісник. Христя хитнулася, скрикнула і з усіх чотирьох повалилася наг'знак. Під рундуком тільки загуло, як вона упала.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно