Павло Петрович Скоропадський - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

газетах «Киевская мысль» та «Голос Києва» висловлювання Д. Дорошенка були цілковито перекручені. Стверджувалося, що за Дорошенком, нібито, російський царизм, а згодом російський більшовизм створили вічну прірву між двома народами. Д. Дорошенко дізнався одночасно і про ці газетні матеріали, і про спою відставку.

185

Чубинський Павло Платонович (1839–1884), юрист, вчений-етнограф — автор слів національного українського гімну «Ще не вмерла Україна».

186

Питання, чому українські партії і діячі не взяли участь, у формуванні гетьманського уряду, має численну літературу. Див. спогади О.Саліковського в додатку даного видання.

187

Текст грамоти «До всього українського народу» надрукований у кн.: Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр: — Ужгород, 1930. -Т. 2. — С. 49–50.

188

Пуришкевич Володимир Митрофанович (1870–1920) — політичний діяч-монрахіст. Крупний бесарабський поміщик, до лютого 1907 р. — чиновник, дійсний статський радник. Один із засновників «Союзу російського народу», після розколу якого очолив «Союз Михаїла Архангела» (1908 p.). Лідер крайніх і правих у ІІ-IV Державній Думі. 1917 р. голова Тимчасового комітету Державної Думи. Створив кількв монархічних організацій, зокрема «Російську державну карту».

З 1919 р. перебував у зоні білої окупації, де вів монархічну агітацію проти А. І. Денікіна і лівого напрямку в «Уряді Півдня Росії» (Особливій нараді при Верховному керівникові Добрармії). Помер від тифу

189

1 листопада 1918 р. в Києві відбувся Всеукраїнський з'їзд хліборобів. Усупереч запевненням ініціаторів скликання з'їзду гетьманській владі, В. Пуришкевич виголосив на ньому промову про «неподільність Росії».

190

Кирей Василь Тадейович (1879–1942) — військовий діяч, генерал-майор російської служби. Під час Першої світової війни виявив себе як видатний артилерійський фахівець. Наприкінці війни командував 23-м армійським. корпусом.

1917 р, — член, Українського Генерального Військового, комітету, на початку 1918 р. — начальник щтабу оборони Києва, потім — в штабі Гайдамацького коша Слобідської України.

З 1919 р. — в Добровольчій армії, начальник артилерійського постачання. 1920 р. здійснював у штабі П. М. Врангеля зв'язок з керівниками повстанчих загонів на Україні, потім очолював Військово-технічне управління.

3 1924 р. т командир артилерійської бригади Чехо-Словацької армії.

191

Генерал Кирей закінчив Михайлівську артилерійську академію і два класи Миколаївської військової академії, але не Належав до Корпусу офіцерів Генерального Штабу

192

13–17 квітня 1917 р. отаманами створюваних, корпусів було призцачено генералів колишньої російської армії: Київського корпусу — І. Мартинюка, Волинського — генерал-майора Дядюшу, Одеського — Колоді, Чернігівського — Дорошкевича, Полтавського — генерал-майора О. Осецького, Харківського Генерал-лейтенанта Волкобоя, Катеринославського — генерал-майора Васильченка. Отаманом Подільського корпусу був призначений Климонсо, але всі обов'язки фактично безперервно, виконував генерал-майор П. Єрошевич.

Рогоза Олександр Федорович — військовий діяч. Походив із старовинного роду української шляхти. Генерального штабу генерал-лейтенант російської служби. Під час Першої світової війні командував 25-м армійським корпусом, 4-ою армією на Західному і Румунському фронтах.

193

За гетьманату — генеральши бунчужний, Військовий міністр Української Держави. Убитий більшовиками 1919 р

194

Правильна: Єрошевич Петро (1870 —?) — військовий діяч Генерального штабу, генерал-лейтенант російської служби, 1917 р. командував 12-ю піхотною дивізією, з вересня -11-м армійським корпусом на Південно-Західному фронті; За Центральної Ради в лютому 1918 р. призначений командиром З'єднаного, потім 2-го Подільського корпусу, зберіг цю посаду за Гетьманату.

При перших звістках про антигетьманське повстання 18 листопада 1918 р віддав корпусу наказ про перехід наг бік Директорії. Відрядив для боротьби за Київ 6 батальйонів з 16 гарматами.

За доби Директорії — командуючий 1-м Волинським корпусом, 1-ю Північною дивізією, Групою військ.

195

Призови новобранців були призначені на 15 листоттада (потім перенесено на 1 грудня) 1918 р. і 1 березня 1919 р.

196

Сердюцька дивізія почала формуватися в червні 1918 р. Вона мала піші полки, легкий гарматний полк, Сердюцький Лубенський кінний полк та інженерну сотню. Командир дивізії мав права командира корпусу.

14 серпня 1918 р. було затверджено «Статут про комплектування війська Сердюків Української Держави й відбування служби в ньому». Згідно з статутом, старшинами в дивізії могли служити лише особи з відповідною освітою, стажем бойової служби, «належні до української нації» або ж такі, що особливо відзначилися у попередній службі.

Призовниками дивізія комплектувалася на загальних підставах, але з особливою умовою: «козаки повинні бути набрані з селян-хліборобів, які мають велике земельне господарство, причім, діти хліборобів, які належать до призиву, обов'язково повинні відповідати умові безвідлучного життя біля своїх сімей і ні в якому разі не пробувати на цей час на заробітках в місті, чи містечках; всі вони повинні бути українцями, православними»

197

Армія мирного часу мала нараховувати 175 генералів, 14930 старший, 2975 військових урядовців, 291221 підстаршин і козаків.

198

15 липня 1918 р. з приводу переводу армії на склад мирного часу було здійснено звільнення всіх старшин, які попередньо не складали іспит в обсязі повного довоєнного курсу військових училищ. Цей захід на практиці позбавив армію значної кількості національно свідомих кадрів і викликав гостру критику гетьманського уряду.

Спроба вирішити проблему дозволом таким старшинам обіймати підстаршинскі посади, зберігаючи рангові відзнаки, не зняла напруження.

199

За гетьманату створювалися дві Київські, Одеська і Чугуївська спільні юнацькі школи, Єлисаветградська кінна. Одеська гарматна та Київська інженерна юнацькі школи.

200

Юнаків (Юнаков) Микола Леонтійович (1871–1931) — військовий діяч. Генерального штабу генерал-лейтенант російської служби. Професор, начальник кафедри імператорської Миколаївської військової академії, відомий воєнний історик і педагог.

Під час Першої світової війни — начальник штабу 4-ої армії, командуючий 8-ою армією Румунського фронту. З грудня 1917 р. — в армії УНР.

За гетьманату — начальник Головної шкільної управи Військового міністерства.

За Директорії з серпня 1919 р. — начальник Штабу Головного Отамана (об'єднаного штабу Дієвої Армії УНР та Галицької Армії). 1920 р. — голова Вищої Військової Ради УНР, Генерального штабу генерал-полковник Армії УНР.

З 1920 р. — на еміграції.

201

Рошаль Семен Григорович (1896–1917) — більшовицький діяч, члеп РСДРП(б) з 1914 р. Учасник Жовтневого повсталая 1917 р. в Петрограді.

У листопаді 1917 р. призначений Радою народних комісарів комісаром Румунського фронту, став одним з організаторів і членом Військово-революційного комітету фронту. 8 груддя 1917 р. за звинуваченням у підготовці замаху на головнокомандуючого військами Румунського фронту генерала Д. Г. Щербачова члени ВРК фронту і виконавчого комітету VIII армії були заарештовані силами національного комісаріату на станції Соколи; 20 грудня було знайдено тіло С. Рошаля.

202

Краснов Петро Миколайович (1869–1947) — військовий і політичний діяч, один з керівників козацького білого руху, генерал-лейтенант російської служби.

1917 р. брав активну