Дебора Харкнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

накачала їх вином, — з огидою в голосі пояснила інша жінка, цього разу — набагато старша та ще й з гачкуватим носом, яким вона запросто могла помірятися з Августою. — Чоловіки охочі на такі приманки.

Я не витримала і розреготалася. Аристократка з гачкуватим носом теж розсміялася — на власний превеликий подив.

— Боюся, імператоре, дами не дозволять, щоб їхню героїню гудили за гріхи інших дівчат. — Метью витягнув з кишені каптур, обережно вдягнув його на вершечок гордої голови соколиці. А потім нахилився і зубами затягнув мотузку. І під вибух аплодисментів єгер забрав у нього Шарку.

Ми під’їхали до будинку в італійському стилі з біло-червоним дахом, що стояв на краю палацових угідь, щоб там випити вина і попоїсти, хоча я воліла б погуляти в саду, де якраз квітнули імператорські нарциси і тюльпани. До нас приєдналися інші члени двору, включно з кислопиким Страдою, маестро Хофнагелем та виробником приладдя та інструментів Еразмом Габермелем, якому я подякувала за довідник.

— Тепер, коли великий піст майже скінчився, для підняття нашого духу й позбавлення від нудьги нам потрібне весняне свято, — сказав гучним голосом якийсь молодий придворний. — Як ви гадаєте, ваша величносте?

— Маскарад? — Рудольф відсьорбнув вина й витріщився на мене. — Якщо так, то його темою буде Діана й Актеон.

— Ця тема є вельми розхожою, ваша величносте, до того ж, переважно англійською, — зауважив Метью з сумом у голосі. Рудольф почервонів, як буряк. — Може, краще обрати тему Деметри та Персефони, тим паче що вона більш пасує для цієї пори року.

— Або історію Одіссея, — запропонував Страда, кинувши на мене злобний погляд. — Фрау Ройдон гратиме Цирцею і всіх нас перетворить на поросят.

— А це цікаво, Оттавіо, — зауважив Рудольф, доторкнувшись вказівним пальцем до своєї повної верхньої губи, — мені б сподобалося грати Одіссея.

«Нізащо у світі, — подумала я. — Тільки не з цією неминучою сценою у спальні, де Одіссей змушує Цирцею поклястися, що вона не зваблюватиме його».

— А можна мені дещо запропонувати? — спитала я, бажаючи перепинити лихо, що забовваніло на моєму обрії.

— Аякже, аякже, — щиросердо погодився Рудольф, узявши мене за руку і підбадьорливо її поплескавши.

— Історія, яку мені хотілося б вам запропонувати, потребує, щоб хто-небудь взяв на себе роль Зевса, володаря всіх богів і божеств, — сказала я імператору, потихеньку витягуючи свою руку з-під його долоні.

— Я буду переконливим і правдоподібним Зевсом, — радо погодився він, і посмішка освітила його обличчя. — А ви гратимете Калісто? — «Ніколи в житті, — подумала я. — Я не дозволю Рудольфу вдавати, що він оволодів мною й запліднив».

— Та ні, ваша величносте. Якщо ви наполягатимете на моїй участі у цій розвазі, то я радше зіграю богиню місяця. — Я сховала руку, просунувши її у вигин ліктя Метью. — А щоб спокутувати свою недавню ремарку, Метью міг би зіграти Ендиміона.

— Ендиміона? — спитав Рудольф, і його посмішка швидко перетворилася на кислу міну.

— Бідолаха Рудольф. Знову його надурили, — сказав Метью так, що його почула одна я. — Ендиміон, ваша величносте, — сказав він голосом наставника, який розмовляє з нетямущим учнем, — це прекрасний юнак, зачаклований спати, щоб зберегти своє безсмертя і цнотливість Діани.

— Я знаю цю легенду, герр Ройдон! — застеріг його Рудольф.

— Вибачаюся, ваша величносте, — сказав Метью з граціозним, але нещирим поклоном. — Діана прекрасно виглядатиме на своїй колісниці, коли приїде кинути задумливий погляд на чоловіка, якого кохає.

На цю мить Рудольф уже був не червоний, як буряк, а пурпурово-чорний. Помахом руки нам дали зрозуміти, що його величність більше не бажають нашої присутності, і ми подалися додому, до «Трьох Круків».

— Я маю лише одне прохання, — сказав Метью, коли ми пройшли крізь парадні двері. — Може, я й вампір, але квітень — холодний місяць у Празі. Зважаючи на температуру, костюми, які ти придумаєш для Діани та Ендиміона, мають бути чимось суттєвішим за місячний серпик для твоєї голови і серветку, яка закриватиме мої стегна.

— Не встигла я призначити тебе на цю роль, а ти вже викидаєш мені театральні коники! — Я махнула рукою, немов страшенно розгнівалася. — Прямо якийсь зірковий талант!

— Так завжди буває, коли працюєш з акторами-аматорами, — посміхнувся Метью. — До речі, я знаю, як почнеться цей маскарад:

«О, диво! Розійшлися хмари і побачив я

Красуню місячну, яка лила

Сріблясте сяйво у Нептунів келих».

— Тільки не треба Кітса цитувати! — розсміялася я. — Він романтичний поет, і до його появи іще триста років.

Вона злетіла догори

Так пристрасно-яскраво, моя засліплена душа,

І опинилася в її сріблястій сфері,

І покотилася то чистим, то хмаристим небом,

Хоча красуня та уже ввійшла у темний і непевний тент,

— театрально вигукнув Метью, підхоплюючи мене на руки.

— Наскільки я можу судити, тент для вас доведеться шукати мені, — сказав Гелоуглас, громоподібно гупаючи сходами вниз.

— А ще — кілька овець. Чи, може, астролябію. Ендиміон може бути як пастухом, так і астрономом.

— Єгер Рудольфа ніколи не віддасть жодної зі своїх химерних овець, — похмуро мовив Гелоуглас.

— Метью може скористатися моїм посібником, — сказала я і озирнулася. Він мав лежати на камінній полиці, там, де його не міг дістати Джек. — Куди ж він подівся?

— Енні з Джеком показують його Швабрі. Вони гадають, що та книга — чарівна.

До того моменту я не помічала стрічок, що тягнулися прямо угору від каміна — сріблясті, золотисті та сірі. Кинувшись до дітей, щоб вони, бува, не пошкодили довідник, я наступила на край своєї спідниці. І поки я добігла до Джека та Енні, моя спідниця стала схожою на плаття з вирізами.

Енні з Джеком розкрили довідник як книгу, розгорнувши на всю ширину його внутрішні крильця-обкладинки. Бажання Рудольфа полягало в тому, щоб дати мені знаряддя, за допомогою якого я б мала змогу стежити за рухом небесних тіл, і Габермель перевищив самого себе. Посібник містив сонячний циферблат, компас, пристрій для вирахування довжини годин у різні пори року, витончений місячний годинник — чиї шестерінки можна було налаштувати показувати дату, час, чинний знак Зодіаку та фазу місяця — а також мапу широт, яка містила (на моє прохання) такі міста, як Роаноук,