Ахмед Салман Рушді - Джозеф Антон

перемоги Зафар почав здавати іспити другого рівня, тож його батьки тримали за нього кулаки, відтак Реб Коннолі оголосив, що він іде охороняти Марґарет Тетчер, а його замінить Пол Топпер, який здавався розумним, привітним і завзятим, а також не таким колючим, як Реб. Тим часом Європейський Союз запропонував знову направити своїх послів до Ірану, навіть не потурбував-шись про найменші запевнення щодо фетви. Іран, тепер навіть ще цинічніший політичний гравець, відповів відмовою відрядити своїх послів, а відтак «тимчасово» заборонив в’їзд до країни німецького посланця, бо так йому захотілося. Він відвернув свою увагу від політики й зосередився на першій, дуже вдалій читці кіносценарію за «Опівнічними дітьми» на телеканалі Бі-бі-сі.

Журналісти пронюхали про дитину, й багато хто з них був навіть певен, що дитина вже народилася. З «Івнінґ стандарт» зателефонували Мартінові Емісу: «Ви вже бачили немовля?» Він вважав безглуздям робити з цього якусь таємницю, проте Елізабет тут погоджувалася з поліцією. Тим часом вимальовувалося ім’я для дитини. Мілан, як у Кундери, так, однак це ім’я містило в собі також індійську етимологію, спільну зі словом мілана, себто змішуватися, об’єднуватися або ж сполучатися; отже, Мілан — змішаний, об’єднаний, сполучений. Непогане ім’я для хлопця, в якому поєдналася Англія з Індією.

Настав день виборів, і всім було не до їхнього немовляти. Він сидів удома — не голосував з огляду на неможливість реєстрації без надання домашньої адреси. У газетах прочитав, що навіть безхатькам надають винятковий дозвіл на участь у виборах; однак для нього не існувало навіть виняткового дозволу. Свої гіркі думи відсунув набік і подався до друзів на вечірки з нагоди виборів. Мелвін Бреґґ і Майкл Фут знову влаштували таку вечірку, і цього разу в ході виборів уже не сталося жодних неприємних поворотів. Правник Гелена Кеннеді і її чоловік хірург Ієн Гатчісон улаштували схожу вечірку. Повідомили результати: велика перемога «нових лейбористів» під орудою Блера. Нестримна радість. Гості на вечірках розповідали про те, як у метро — в Англії! -незнайомі люди з усміхненими обличчями починали одне з одним говорити, як водії таксі не втримувалися й починали співати. Небо над нами знову чисте[221]. Звідкись з’вився оптимізм, відчуття безмежних можливостей. Тепер проведуть реформу в системі соціального забезпечення й виділять 5 мільярдів фунтів стерлінгів на соціальне будівництво для відновлення муніципального житлового фонду, проданого у приватну власність за роки правління Тетчер; нарешті буде інкорпоровано у британське законодавство Конвенцію Європейського Союзу з прав людини. За кілька місяців перед виборами на церемонії з нагоди вручення мистецької премії він кинув виклик Блерові, який, за деякими чутками, не цікавився мистецтвом, а за його власним зізнанням, читав тільки книжки з економіки й політичні біографії, і закликав його визнати цінність мистецтва для британського суспільства й зрозуміти, що мистецтво — «це уява нації». Блер відповів, що завдання «нових лейбористів» і полягає в тому, щоб розбурхати націю з її уявою, тож сьогодні в запалі перемоги на виборчих перегонах видавалося можливим не бачити в тій відповіді якогось виверту. Сьогоднішня ніч — це ніч святкування. Реальність зачекає до ранку. Багато років потому в ніч перемоги Барака Обами на президентських виборах у США він так само радітиме.

За два дні наступав трьохтисячний день оголошення йому фетви. Елізабет мала напрочуд гарний вигляд, а день пологів був дуже близько. Хтось заліз у салон Кларисиної автівки й викрав сумку з усіма її кредитними картками разом з парою Зафарових окулярів, які, видно, і сподобалася злодієві. Того вечора вони пішли на влаштований газетою «Обзервер» прийом на честь перемоги Тоні Блера, і той святковий захід, який Вілл Гаттон, оглядач цієї газети, назвав «рукопокладенням», проходив у місці під назвою Крипта кровоточивого серця. Нова Блерова еліта вітала його і поставилася до нього як до товариша -Ґордон Браун, Пітер Мандельсон, Барґарет Бекет, обидві Тесси (Блекстоун і Джоел). Також там були Річард і Руті Роджерси, Ніл і Ґлініс Кінноки. Ніл притис його до себе й прошепотів на вухо: «Тепер ми змусимо ту наволоч зробити це». Так, авжеж! До влади знову прийшли «його» хлопці. Як полюбляла казати Марґарет Тетчер: Тіштеся!

Дорогою на прийом з нагоди перемоги на виборах Дік Старк передав йому лист від Френка Армстронґа з проханням «переглянути» свої плани. Він радив не розголошувати інформацію про народження дитини, не влаштовувати весілля, не хотів він також, аби ім’я Елізабет з’явилося в книжці, яку вони разом редагували. Для нього це було великою ганьбою, що поліцейські дозволяють собі ось так говорити з ним. Він надіслав Армстронґові стриману відповідь. Поліцейська стратегія, казав він, має ґрунтуватися на засадах гуманности й гідности.

Потім він припустився помилки, взявши участь у «Запитаннях і відповідях з Різом Ханом» на Сі-ен-ен, коли впродовж усієї передачі йому ставили одноманітно ворожі запитання. З Тегерана запитали вже у мільйонний раз, чи він «знав, що робить», а чоловік із Швейцарії запитав: «Образивши британців, Тетчер і королеву, як ви можете все ще жити в Англії'?» Із Саудівської Аравії зателефонувала жінка і сказала: «Нікому не варто навіть уваги на вас звертати, бо всі ми знаємо, ким є Бог», а тоді кілька разів питала: «Але чого ви добилися своєю книжкою? Ну чого ви добилися?» Він намагався відповідати на всі ці питання не надто серйозно, з доброзичливим гумором. Видно, така його доля — зустрічати ворожість усмішкою.

Задзвонив телефон. Жінка з «Дейлі експрес» сказала: «Чула, що вас можна привітати, адже ваша половинка чекає дитину». Із «Санді Таймс» прийшов факс. «Чули, у вас народилася дитина! Вітаємо! Так тримати! Авжеж, з міркувань безпеки ми не розголошуватимемо імени матері й дитини, але (а) як ви збираєтеся виконувати свої батьківські обов’язки і (б) чи посилюватимуться заходи з безпеки?» Армстронґове бажання тримати народження дитини в таємниці виявилося безглуздям, і він дуже шкодував, що Елізабет також цього хоче. Та до дідька вся ця утаємниченість, подумав він, їм треба бути відкритими, і тоді виникатиме менше здогадок. Коли преса думає, що від неї щось приховують, то ще з більшим завзяттям полює на всілякі таємниці. Наступного дня в «Експрес» з’явилася про них стаття без зазначенням імени Елізабет. А що тут такого? — подумав він. Йому навіть стало приємно, що це стало надбанням широкої громадськости, до того ж стаття витримана у тактовному й доброзичливому дусі. На одну таємницю менше. Дуже добре. Проте Елізабет сердилася, рівень напруги зростав. Вони не розуміли фраз одне одного, виникали непорозуміння буквально на голому місці, сварилися, бо не