Маріанна Ласкава - Моя СусІдка ВІдьма , Маріанна Ласкава

- ох, не варто так ревнувати мене до Інги моя солодка, вона не мій типаж, я відьмочок на кшталт тебе я обожнюю….

- ІДІОТ! - І я схопила подушку на дивані і кинула в нього.

Він засміявся і сказав:

- Що не віриш??

- жодному слову Дідіков!

- а дарма, моя солодка!

- знаю я ваші методи доведення відьом спочатку до стану закоханості а потім до катувань і до болю і сказу, зі мною це не прокотить!

І я, правда, знала, як вони це роблять, як і те, що ЦЕЙ ІДІОТ вміє набагато більше, ніж інші.

- ох, повір моя солодка, з тобою я не збираюся цього робити, ну а те, що хочу, то .. ох, це тобі має сподобатися!

- це навряд чи!

- от спробуєш, дізнаєшся, солодка.

- Ой, та пішов ти зі своїми пошлими натяками! Хочеш когось трахнути, йди і трахни Інгу! Вона ще й не проти буде!

- я її не хочу, тому що хочу декого іншого...

- Ой, та ну тебе! Я не хочу нічого ні знати ні чути з цього приводу. І ти мені не відповів! Якого біса в мій будинок вліз??!

- може я хотів тобі побажати спокійної ночі, особисто?

- Слухай ти інквізитор хрінів,ти  що зовсім хворий?

- є трохи…

- аррр.. так все провалюй звідси Дідіков!

- Софія.. я…

- Щоб, коли я повернусь, тебе тут не було, ясно!

І я рвонула геть із кімнати, він схопив мене за зап'ястя і сказав:

- Софіє, стривай…

- Чого тобі ще Дідіков????

- Слухай, давай нормально поговоримо, га?

- З якого це диву ти нормально говорити зібрався, га? – зло сказала я

Ну, він мене нереально злив, доводив до сказу.

- ну, все досить упиратися Софія! Пограли й достатньо! Сядь, і я все поясню, і відповім на всі твої запитання!

- А якщо ні? змусиш?

- так Примушу!

- Не посмієш!

- Ох, ще як посмію!

- Тоді точно НІ!

І я його штовхнула і побігла, в коридор, він звичайно за мною, виявляється він дуже швидкий, так швидкий навіть за мене, спіймавши, кинувши собі на спину, ще й ударивши по дупі, я, звичайно, чинила опір, як могла, але він відніс мене назад у вітальню, там кинув мене на диван, сів поруч, і сказав:

- Досить упиратися, тобі не втекти від мене Софія!

Ох, як це було весело, але втомилася, правда.

- ГАРАЗД!

- От і славно, сказати по правді це було весело, але я думаю час і, правда, поговорити.

- Тоді кажи та провалюй!

- добре… і так почну з того, що вибач, що вліз у твій дім, я це не спеціально, просто… мені здалося… і я хотів переконатися, що ти в порядку… що з тобою все добре…

- відколи це інквізитори за відьом переживають, а Дідіков?

- З тих самих, як відьми з ними щось роблять!

- Та не застосовувала я на тебе ніяких заклинань  і магії Дідіков, вгамуйся! Я не така дурна!

- ну, тут як на це подивитися Софія.

- Слухай, закінчуй з цим вже! Це правда, маячна!

- Гаразд, але я, правда, хвилювався.

- та нк?

- так!

- Чому?

- я у вікні твого будинку побачив дивну тінь, думав що, хтось у твій дім  забрався, і ..

- У мене захист, стоїть Дідіков ... через який, ти дуже добре пробрався, і не знаю чому ...

- Ти що забула? що на мене НІЯКА МАГІЯ не діє Софія, навіть така, захисна. Може, на звичайних людях це й спрацювало б, і тобі навіть дало знати про чужих, у твоєму домі, але я… я, це інша справа Софія…

- це точно…. Ти зовсім інша справа Дідіков! Ти чортів інквізитор, який не дає мені спокійно жити!

- повір, на це теж може бути причина, але її я поки що не скажу. Просто, скажи у будинку точно нікого немає?

- Окрім тебе НІ! і тіней чи привидів теж! Або ще чогось! Тож у тебе однозначно параноя!

- ти не брешеш?

- а, схоже, що брешу?

- ні.

- Ну ось! Все сказав?

- начебто…

- Тоді вали з мого будинку Дідіков!

І я встала біля дверей дивилася на нього з такою злістю, що могла його роздерти як голодний звір, в якомусь роді я і була голодна, але ... він заборона, нам не можна, навіть так. Він встав, підійшов з усмішкою, до мене і сказав :