Поліна Ендрі - Мама для Зефірки, Поліна Ендрі

- Раніше я зустрічав Новий рік зі своєю дружиною. Якось вона застрягла на роботі допізна, і коли я приїхав за нею, нас так само замело снігом, так що довелося зустрічати Новий рік прямо там, у напівтемному порожньому кабінеті з імпровізованими бутербродами та шампанським. Ми ще довго потім згадували, – сміється чоловік, тепло згадуючи історію з життя. - А потім з'явилася на світ Зефірка і... Стало не до того.

Посмішка повільно сповзла з його губ, вмить похмурнішала, ніби чоловік згадав щось погане. Він явно хотів сказати щось інше. Я почуваюся незручно, ніби випадково залізла в потайний шматочок його душі. Мабуть, алкоголь таки розв'язав йому язик...

- А ти? - схаменувшись, дивиться на мене. У темних очах з'являється здоровий інтерес. - Чи були у тебе якісь цікаві випадки у житті?

Питання, м'яко кажучи, збиває з пантелику. Ми сидимо, укриті пледом на вітальні, а по телевізору гуде приглушено "Брюс всемогутній". Одяг я все ж таки встигла висушити і він навіть уже одягнувся. Світло вимкнене, а на ялинці та обвішаних шторах миготять різнокольорові гірлянди. На столику розкладені різні закуски, хоча мої бутербродики з оселедцем виглядають зовсім похмуро поряд з червоною ікрою. В руках по келих шампанського. Начебто затишно, але незвично.

- Ну... У мене немає хлопця, і я живу сама, - сором'язливо відповідаю, знизуючи плечима.

- Скільки тобі років?

- Двадцять п'ять, - дивлюся на годинник із зозулею. - Незабаром буде двадцять шість.

– Коли?

- Дванадцятого січня, - відповідаю, відкладаючи на стіл тарілочку з виноградом. - Навіщо ці розпитування?

- Ти дуже гарна, - раптом видихає чоловік. - Я лише один раз у житті втрачав голову від такої краси.

- І це було з вашою дружиною, правда?

- Так, - ставить залишений на денці келих і простягає мені долоню. - Мене Кирило звуть.

- Аріна, - тисну руку у відповідь. - Але ви вже знаєте.

З хвилини на хвилину годинник проб'є дванадцять. А я тільки-но познайомилася з чоловіком, що знаходиться в моєму будинку щонайменше кілька годин. Найдивніше знайомство за все моє життя, відповідаю.

– Давай на “ти”, – м'яко пропонує Кирило. - Не люблю, коли мені такі дівчата викають.

- А тобі скільки років?

- Двадцять дев'ять.

- Успішний адвокат і молодий батько-одинак... - киваю, розуміючи, що мені сподобалося це поєднання. - Звучить заманливо. Дівчат приваблюють такі хлопці.

- А тебе? - Раптом запитує з цікавістю. - Чи хотіла б ти зустрічатися з таким чоловіком?

Ох... легше, будь ласка! Я тут ледве язиком переплітаю. Мабуть, добре так вдарило в голову шампанське. Тому що мені хочеться без роздумів відповісти "так".

– Загадуй бажання, – шепоче Кирило.

– Що?

- Швидко, - підганяє він. Забирає у мене з руки шампанське та відкладає на столик.

- Аа...

І під бій курантів він цілує мене.