Поліна Ендрі - Мама для Зефірки, Поліна Ендрі

- Тобто ти хочеш сказати, що ми з тобою разом зустрічатимемо Новий рік? - Видихає здивовано чоловік, перетягуючи і без того натягнуті нерви.

- Ну... Виходить, що так, - відповідаю заглушено, вже боячись щось говорити.

- Чудово, - на спинку відразу летить піджак і ремінь, а потім він починає квапливо розтігувати сорочку. У мене відвисає щелепа. - Тоді будь добра, просуши мій одяг. У мене були цього вечора деякі плани, але вони зіпсувалися ще до того, як Злата загубилася. Я потім схожу в машину, дістану шампанське та закуски. Ікра там, риба, морепродукти...

- Так, хвилиночку! - зупиняю це божевілля, виставивши долоню. - Стривайте, я... Я зараз просушу, але... Не треба ніякої ікри та шампанського, - ковтаю ледве-ледь, знижуючи голос. – Ми з вами ледве знайомі.

Чоловік демонстративно скидає брови, розстібнувши гудзик на штанях та ширинку.

- Боїшся, що від шампанського зовсім втратиш голову?

Зверескую, відвертаючись. За спиною лунає приглушений смішок.

- Сама півгодини тому стояла переді мною в одному рушнику, а тепер соромишся чоловіка в трусах?

- Послухайте, там і справді хуртовина, - вдаю, що не почула. - А як же Зефірка?

- Зефірці ти сподобалася. Думаю, вона не вередуватиме. У неї сон міцний, тож не переживай. А рано-вранці ми поїдемо, - відчуваю легкий дотик по плечу позаду себе. Обережно повертаюсь і бачу перед собою складений стос речей. - Стривай, чи в тебе були якісь інші плани? - ніби схаменувшись, питає.

- Ні! - Випалюю. Приймаю речі, намагаючись понизити тон. - Н-ні, я зовсім одна. У мене тут тільки подруга є, Ірка, але вона зустрічає Новий рік із чоловіком.

- Ну ось бачиш, - задоволено киває. - Здається, я вирішив твою проблему з самотністю. Так би одна зустрічала та сумувала.

- Мені й одній добре, - задушено відповідаю, дивлячись тепер так, наче загіпнотизований звір, який не може відірвати очей від привабливого зміїного погляду. Я спостерігаю за майже голим чоловіком, що ходить по моїй квартирі, і не те, що не можу, я не здатна нічого зробити.

- Ну, цього разу буде по-іншому, - відпускає мені маленьку усмішку і підносить зап'ястя з годинником, стоячи посеред моєї вітальні в одних трусах. - Скільки там у нас залишилося часу до Нового року?