Лю Цисінь - Темний ліс

— А, докторе Ло. Я складу тобі компанію, хоча ти прибув зовсім нещодавно й навряд встиг знудитися.

«Прибув» — гарне слівце дібрав, подумав Ло Цзі, а чого не «запхали» у цю діру? На підтвердження цього здогаду серце тьохнуло від страху. Хоча люди, які його сюди привезли, були втіленням чемності, він заарештований.

— Ви — офіцер поліції?

— Колись був. Ши Цян моє ім'я, — знову кивнув чоловік, присів на краєчок ліжка, дістав пачку сигарет. Ло Цзі подумав, що дим не знайде виходу з цього замкненого приміщення, але вимовити це вголос не наважувався. Ши Цян, здається, прочитав його думку, бо, роззирнувшись довкола, мовив: — Тут десь має бути витяжка, — простягнув руку до одвірка, смикнув звислий шнур, яким змусив рухатися лопаті прихованого вентилятора. Такі вимикачі нагорі теж давно відійшли в минуле, тож нині добре пасували до червоного дискового телефонного апарата, вочевидь у неробочому стані, що припадав пилом у кутку. Ши Цян простягнув Ло Цзі сигарету, яку той прийняв по миттєвому ваганні.

Коли прикурили, Ши Цян поцікавився:

— Ще трохи зарано спати, тож поговоримо?

— То питай, — відповів Ло Цзі, нахиляючись і випускаючи клуби сигаретного диму.

— Що питати? — здивувався Ши Цян.

Ло Цзі рвучко зіскочив з ліжка й відкинув геть недопалок.

— Які у вас підозри щодо мене?! Це ж зрозуміло, що йдеться про випадкову дорожньо-транспортну пригоду! Спершу зіткнулися ті дві автівки, а водій третьої намагався уникнути зіткнення, і його автівка, об'їжджаючи, вдарила її! Все просто й очевидно, — він простягнув відкриті долоні й замовк.

Ши Цян підняв очі й зміряв Ло Цзі довгим поглядом. Раптом у втомлених очах запалав вогник, і в них проступило щось дивне, досі приховане десь глибоко всередині. Погляд став таким пильним, у ньому було стільки життєвої мудрості, що Ло Цзі зніяковів.

— Ти почав цю розмову, не я. Ти перший згадав про цей випадок. Щиро кажучи, я й не знаю нічого цікавого про обставини згаданої пригоди. Та й не про це мова. Ну-бо, сідай.

Ло Цзі й далі стояв перед Ши Цяном і правив своєї:

— Я знав її лише близько тижня. Ми зустрілися в барі біля школи, й коли сталася аварія, я навіть не міг пригадати, як її звуть. От скажи мені, що такого могло бути між нами, аби ви підозрювали мене?!

— Не пригадуєш її імені? То й не дивно, що ти не переймаєшся її смертю. Знав я й іншого генія з такими самими закидами. О, що за яскраве життя у доктора Ло — щоразу нова подружка. І які це жінки, овва!

— Це що, злочин?

— Та ні, я ж просто заздрю. Маю в своїй роботі одне непорушне правило: не читаю нотацій і не висловлюю суджень. Хлопці, з якими доводилося мати справу, були ще тими покидьками, і якби я взявся їм вичитувати: «Та що ж ви накоїли? Подумайте про батька з матір'ю, про шкоду, завдану суспільству» й так далі, то це не мало б жодної користі. Простіше й ефективніше було би просто бити пики.

— Давайте ліпше поговоримо про загибель дівчини, офіцере Ши. Ви справді вважаєте, що то я її вбив?!

— Дивися, ти знову повертаєш розмову на те, що тебе цікавить. Тепер ти заявляєш, що міг її вбити. А ми просто теревенили про те, про се. Куди ти так поспішаєш, га? Ти ж новачок у цьому, це очевидно.

Ло Цзі мовчки витріщився на Ши Цяна, й кілька секунд єдиним звуком у кімнаті залишався гул вентилятора. Він раптом загадково посміхнувся й дістав з кишені власні сигарети.

— Ло, друже мій, — вів далі Ши Цян, — послухай мене: нас із тобою звела доля. У моїй практиці шістнадцять розслідувань закінчилися винесенням смертного вироку, й дев'ятьох зі звинувачених я особисто етапував на страту.

Ло Цзі простягнув сигарету Ши Цяну:

— Ну, цього задоволення я тобі точно не подарую. Тож зроби ласку, напружся, щоб зв'язатися з моїм адвокатом.

— Ну, ось і чудово, хлопчику мій! — Ши Цян задоволено ляснув Ло Цзі по плечі. — Таке ставлення до про-блем імпонує мені! — Він за плечі притягнув Ло Цзі до себе й крізь клуби диму промовив: — Ти міг у житті багато чого бачити, але те, що сталося з тобою… Насправді я хочу тобі допомогти. Знаєш цей жарт: дорогою до місця страти злочинець скаржиться на дощ, а кат йому каже: «Нема чого нарікати! Тобі ж не доведеться, як мені, плентатися назад!». Саме так маємо думати ми з тобою, плануючи майбутнє. Ну гаразд, нам завтра рано вирушати, тож давай ліпше влягатися.

— Вирушати? — Ло Цзі спантеличено глянув на Ши Цяна.

Цієї миті почувся стукіт і до кімнатки ввійшов молодий чоловік із проникливими очима, опустив на підлогу велику сумку й мовив:

— Капітане Ши, плани змінилися. Ми рушаємо негайно.

* * *

Чжан Бейхай обережно відчинив двері до батькової палати. Той напівлежав на подушках, але мав куди ліпший вигляд, ніж Чжан собі уявляв. Золотаві відблиски призахідного сонця падали на обличчя хворого, й від них щоки ледь рожевіли, тож батько не скидався на людину, яка стоїть за півкроку до смерті. Чжан скинув формений кашкет, почепив на вішак при стіні й присів обіч ліжка. Не запитав про хворобу, бо знав, що батько відповість із солдатською прямотою, а син не хотів чути правдивої відповіді.

— Батьку, я приєднався до Космічних сил.

Старий чоловік кивнув, але не озвався й словом. Батько з сином далі не говорили, але це мовчання було змістовнішим за слова й містило більше інформації, ніж розмова. Змалку й до сьогодні батько виховував Чжана більше мовчки, ніж спілкуючись. Слова були тільки знаками пунктуації у нескінченній тиші. Саме тому, що батько був таким неговірким, Чжан і став тим, ким він був на той час.

— Як ти й передбачав, прийнято рішення щодо розгортання космічного флоту саме на базі морського. Командування схиляється до думки, що способи й теоретичні закони ведення битв саме на морі є основою тактики в космічній війні.

— Так воно і є, — батько знову кивнув.

— То що я маю робити?

Ну ось це запитання й озвучене, батьку. Воно коштувало мені безсонної ночі, перш ніж я зважився. І тепер, щойно побачив тебе, знову починаю вагатися, адже знаю, що таке запитання чи