Тімо Айраксінен - Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає

у групи для роботи над проектами. Дослідники ведуть свої проекти, фінансовані якимсь фондом чи Фінською Академією. В університетів немає коштів на дослідження. Ще хтось задіяний у промисловому процесі. Процес — не те саме, що проект. Процес — будь-яка довготривала діяльність. Вона не обов’язково має привести до здійснення певної мети, на відміну від проекту. Тож не плутаймо процеси з проектами.

Людина також живе процесами. Вона ходить на роботу. Щодня о восьмій Матті виходить з дому, сідає в авто і чекає в заторі. На роботі він завжди сидить над тими самими паперами щодня до четвертої, знову сідає в авто і знову чекає в заторі. Вдома вечеряє, випиває одну-дві пляшки пива і сидить перед телевізором. Займається сексом з дружиною тричі на тиждень, щоразу однаково. Усе повторюється кожного будня. Це процесуальне життя. На вихідних можна втілювати власні проекти, якщо від процесу розпивання похмілля не настільки сильне, що доводиться похмелитися. Тоді не до проекту.

Більшість людського життя минає і завжди минала в процесах. Раніше сільське життя було, мабуть-таки, справжньою каторгою, як і промислова діяльність. Тепер все-таки менше можливостей вибору того, яка справа буде залагоджена і яким чином. Саме вибір і власні плани переривають процеси і створюють проекти. Обдумувати власні плани і цілі прекрасно.

Що такого поганого в процесах? Багато хто почувається щасливим, проводячи час, як та щаслива свиня, в оточенні звичних і безпечних процесів. Життя справді може бути звичним, безпечним і розслабленим. Без тривог. Коли вмієш те, що треба вміти. Кожен крок передбачений, ніщо не закінчується, ніщо не починається. Все непомітно проходить повз, ніколи нічого не відбувається. Ризики щонайменші, майбутнє повністю прогнозоване. Це твоє життя, приправлене розвагами й іншими замінниками переживань. Переглядом відео і читанням детективів. Вони додають жаданого напруження і змін у життя без переривання його процесів. Розваги — чарівна річ.

Краще бути щасливою свинею, ніж нещасливим Сократом (чи то пак навпаки)? Цьому вчать на лекціях з основ етики, коли потрібно описати вимоги до якості щастя. Студенти з розумінням кивають, а викладач думає про своє. Власний викладацький проект має успіх, коли студенти усвідомлюють щось нове. Я веду до того, що процес докорінно відрізняється від проекту. Життя повинно бути якісним, що досягається шляхом самовираження і творчості еґо. Тоді студенти знову заглиблюються у процес навчання, який забезпечує всім однаковий рівень без потреби що-небудь пробувати чи вчити. Студент слухає один курс етики за період навчання і на основі нього дає відповіді на етичні питання. Підходить усім, оскільки процес просувається гладко і не завдає прикрощів. Результат відповідний. У цьому вся суть. Студенти змінюються, процес триває. Цей приклад годиться для опису життя багатьох. Усім нам потрібно жити процесами, бо спільна людська діяльність і рутина буднів інакше не можливі. Питання лише в тому, чи знайдеться в житті місце для чогось іншого, крім процесів, рутин життя. Але, як я вже казав, серед процесів людина почуває себе щасливою свинею. Життя дешеве і безтурботне. У болоті буднів легко застрягнути. До нього звикаєш.

Мартті Ліндквіст[12], бувало, питав: чи починає безжиттєве життя на якомусь етапі кричати, можливо, лише наприкінці життя, але від того тільки невтишиміше? Безжиттєве життя прекрасно ілюструє думку про відсутність цінності й особ­ливу гіркоту процесуального життя. І коли безжиттєвість власного життя стає помітною лише наприкінці життя, ситуація настільки прикра, наскільки лишень можна уявити. Часу виправити ситуацію більше немає. Будинок літніх людей — глечик, з якого не вибратися. Життя прожите, і якщо щось іще можна виправити, то про це вже краще забути.

Коли накриває паніка через загрозу безжиттєвого життя, людина прокидається і починає обдумувати шляхи відступу. Що мені потрібно зробити, аби уникнути своєї долі та не стати членом масового суспільства? Треба якось виділитися. Насправді, дивно, що людині потрібно жити своїм неповторним життям і вона не вдовольняється процесами. Звичне життя може бути значущим, якщо вибудовуватиметься на правильних цінностях, які цілком можуть бути суттєвою частиною процесу. Труд для загального блага. Сім’я процвітає. Здоров’я в порядку. Іншим ніяких прикрощів. Не виділятися з маси жодним способом, що може нашкодити оточуючим, не плямуватися, не казитися, не бушувати. Прагнути спільної мети. Голосувати на виборах. Читати книжки. Не чіпати власності іншого, його дружин, худоби, чи хоч би що він там мав. Не засмічувати довкілля, не забруднювати і не знищувати природні ресурси. Витрачати розумно. Ходити на роботу. Бути чемними зі всіма, в тому числі з братами нашими меншими. Що в цьому поганого? Чому цього не досить? Доброта в усій красі, а потім ми ще й жаліємось, що не пожили. Свиня заговорила.

Романтична ментальність у власній манері посилює багатство переживань, палкість почуттів, енергійність діяльності, суперечності та творчу невгамовність. Життя — боротьба, й у ній реалізується справжня сутність людини. Так казав Ніцше. Боротьба — умова можливості всього творчого розвитку. Почуєш таке, і виникає думка, що й самому можна було б бути таким собі романтичним героєм, прокладачем свого шляху, бунтарем, як лорд Байрон, який купав свого ведмедя у ріці Ґранта, що за Кембриджом. Процеси на паузу, і повний вперед. Що робити? Дітлахи знають. Потрібно почати з того, що торочити «от лайно», аби застопорилися процеси мовні. Там «лайно», сям «лайно», і ніхто більше не звинуватить у звичайності. Можна також подумати про якийсь епатажний зовнішній вигляд, наприклад, почіпити шапочку шведської хокейної команди «Юрґорден». Потім можна починати ходити в кіно на дивні фільми (доступно, на жаль, лише в Гельсінкі). Найкраще, звісна річ, відкидати все звичайне і пристойне. Зі спиртним можна й узагалі зав’язати, такий-бо це нудний напій. І кращі знайдуться.

Зрештою, треба визнати, що вигадувати способи покінчити з процесами, вдаючись до дивних дій, — справа непроста. Всі дії вже випробувані та вписані до звичних процесів. Подорожування геть неможливе. Масовий туризм поширився аж до Борно, де людожери проплачені лондонським бюро подорожей. Усі вже спробували секс-туризм у Таллінні. Усі займаються новим мистецтвом і дивляться дивні фільми. Хоч би що то було, усі роблять одне і те саме. Як варіант — є крадіжки авт і пограбування банків, однак не рекомендував би їх навіть найневиправнішим романтикам. А все решта вже придумано, тож звільнення від масових і жахливих процесів не можливе. Я палко заохочую викинути із голови романтичну ідею бунту. У Фінській державі та суспільстві таке більше не проходить. Бездумної і захопливої діяльності немає, бо всі роб­лять бездумні та захопливі речі весь час. Тобто вже ніщо не бездумне і не захопливе. Найкраще отримувати задоволення від життя безжиттєвим життям. Усе-таки