Станіслав Лем - Казки роботiв. Кiберiада

Король у той час провадив ще одну кампанію; визволяв захоплені кіберкнехтами провінції королівства; він уже геть забув про свій наказ цифровій машині, коли з Місяця на планету стали падати кам’яні брили; здивувався Полеандр, бо й на крило королівського палацу впала скеля і знищила колекцію кібергномів – накрутних чоловічків із зворотним зв’язком; розгніваний король негайно спитав по телеграфу місячну машину, як вона сміє таке чинити. Машина, одначе, нічого не відповіла, її самої вже й на світі не було: проковтнув її дракон і перетворив на власний хвіст.

Король одразу ж послав на Місяць збройну силу, а на чолі поставив другу, теж дуже відважну, цифрову машину, наказавши їй знищити дракона; одначе на Місяці щось блиснуло, гримнуло, тільки машину з військом і бачили, бо електродракон воював по‑справжньому, не грався і мав найпідступніші задуми проти короля й королівства. Король посилав на Місяць генералів‑кібералів, полковників‑кіберовників, я під кінець послав навіть одного кібералісімуса, але й той нічого не міг удіяти; лише трохи довше звичного тривало побоїще, яке король спостерігав у встановлену на терасі палацу трубу.

Дракон зростав, а Місяць усе меншав і меншав, пожирав його потворний змій шматок за шматком і перетворював на власне тіло. Зрозумів король, а з ним і його піддані, що настала біда, бо, тільки‑но під ногами в електродракона не зостанеться грунту, він неодмінно накинеться на планету й на них самих. Дуже журився король, та не бачив порятунку й не знав, що робити. Погано висилати машини, якщо вони гинуть, а самому виступити теж недобре, бо лячно. Якось глупої ночі почув король, що в парадній спальні постукує телеграфний апарат. То був весь із золота, з діамантовими літерами королівський апарат, з’єднаний з Місяцем. Підхопився король і побіг до апарату, а той усе тук‑тук‑тук та тук‑тук‑тук і таку депешу відстукав: «Велить електродракон Полеандру Партобону забиратися геть, бо він, дракон, має намір сісти на його троні!»

Перелякався король, затремтів, і, як був, у нічній горностаєвій сорочці й у капцях, побіг у палацове підземелля, де в нього була стара й дуже мудра стратегічна машина. Давно вже не просив він у неї поради, бо ще до появи електродракона посварився з нею через план однієї битви, а тепер було не до чвар, доводилося рятувати життя і трон!

Увімкнув король машину і, тільки‑но вона нагрілася, вигукнув:

– Машино моя цифрова! Люба моя! Так воно й так, хоче електродракон мене трону позбавити, з королівства вигнати; врятуй мене й скажи, як дракона подолати?!

– Е, ні, – відповіла цифрова машина, – спершу ти мусиш визнати, що я в тій суперечці мала слушність, а крім того, я хочу, щоб мене величали не інакше, як Великим Цифровим Стратегом, можеш також називати мене «Ваша Ферромагнітність»!

– Гаразд, гаразд, оголошую тебе Великим Стратегом і згоден на все, що побажаєш, тільки врятуй!

Забряжчала машина, застукотіла, відкашлялась і промовила:

– Річ проста. Треба збудувати електродракона сильнішого, ніж той, що сидить на Місяці. Він переможе місячного, поламає йому всі його електричні суглоби і, отже, досягне мети!

– Ой, як чудово! – відповів король. – А можеш ти мені показати схему такого дракона?

– Це буде супердракон! – сказала машина. – Я не лише можу скласти схему, але й виготовити його самого. Зараз я це зроблю, зачекай тільки хвильку, королю!

І справді, вона забурчала, загримотіла, засвітилась, складаючи щось у своєму нутрі, і ось уже якась подоба величезного кігтя, електричного, вогненного, вистромилася з її боку; та тут король заволав:

– Стій, стара цифрухо, стій!

– Як ти мене називаєш?! Я – Великий Цифровий Стратег!

– Ну гаразд, – погодився король. – Ваша Ферромагнітність, адже електродракон, якого ти виготовиш, переможе того дракона, але сам напевне займе його місце, а як же тоді можна буде його позбутись?!

– Виготовити другого, наступного, ще могутнішого, – пояснила машина.

– Ну, ні! Краще вже нічого не роби, прошу тебе; що мені від того, коли на Місяці з’являтимуться щораз нові й нові дракони, один одного страшніші, коли мені жоден там не потрібен!

– А, ну тоді інша річ, – відповіла машина, – що ж ти мені зразу цього не сказав? Бачиш, як нелогічно ти висловлюєшся? Почекай… я мушу подумати.

І вона загриміла, задеренчала, застугоніла, нарешті відкашлялась і мовила:

– Треба виготовити Антимісяць з антидраконом і вивести його на орбіту Місяця, – тут у ній щось хруснуло, – присісти й проспівати: «А я робот молодий, не боюся я води, бо де вода, там я скік, не вкоротить вона вік, від ночі до ранку стрибаю, мов з ганку!»

– Дивно ти говориш, – мовив король. – Що спільного між Антимісяцем і цією лічилкою про молодого робота?

– Про якого робота? – спитала машина. – Ой, ні, ні, я помилилась, здається, мені всередині чогось бракує, мабуть, я десь перегоріла.

Заходився король шукати пошкоджену деталь, знайшов нарешті перегорілу лампу, вставив нову й запитав машину, що ж робити з Антимісяцем.

– З яким Антимісяцем? – спитала машина, яка тим часом встигла забути, про що говорила. – Нічого не знаю про Антимісяць… постривай, я повинна подумати.

Пошуміла вона, погриміла й промовила:

– Треба створити загальну теорію подолання електродраконів, окремим випадком якої, дуже легким до розв’язання, буде місячний дракон.

– Ну, то створи таку теорію! – сказав король.

– Для цього я повинна спершу виготовити різноманітних експериментальних електродраконів.

– Ні, ні! Красненько дякую! – вигукнув король. – Дракон хоче мене трона позбавити, то що ж буде, якщо ти наробиш їх безліч?!

– Так? Ну, тоді слід удатися до іншого способу. Ми скористаємося стратегічним варіантом методу послідовних наближень. Іди й телеграфуй драконові, що ти згоден віддати йому трон, якщо він виконає три математичні дії, зовсім прості…

Пішов король у спальню, послав телеграму, і дракон погодився; тоді король вернувся до машини.

– Тепер, – мовила машина, – повідом його, яку дію він має виконати першою: нехай поділить себе на самого себе!

Виконав цю вказівку король. Дракон поділив себе на самого себе, але, оскільки в одному електродраконові міститься лише один електродракон, він так само лишився на Місяці й нічого не змінилось.

– Що ж ти накоїла? – вигукнув король, так квапливо забігаючи до спальні, що мало не загубив пантофлі, – дракон поділив себе на самого себе, але, оскільки одиниця на одиницю дорівнює одиниці, то нічого не змінилось!

– Не біда, я навмисне так вчинила, щоб збити його з пантелику, – мовила машина. – А тепер запропонуй драконові добути з себе корінь!

Король телеграфував на Місяць, і дракон заходився видобувати з себе корінь; видобував‑видобував, сапав, трусився, скреготав, та ось