Ірен Васильєва - Нестерпний Бос, Ірен Васильєва

Розділ 7

Елізабет

Дівчина прокинулася від того, що їй було дуже жарко. Розплющила очі і відразу не зрозуміла де вона знаходиться.

Спальня була зовсім не знайома. Вона точно була не вдома.

Повернувши голову на бік, побачила мирно сплячого поряд чоловіка. То був Томас. Він уві сні міцно притискав її до себе.

Тепер стало зрозуміло, чому їй так жарко. І тут спогади вчорашнього дня наче обдали холодною водою. Спроба вкрасти сумочку. Падіння під машину. Лікарня. Її пересмикнуло.

Сльози підступили до очей. Тихо видихнувши, дивилася в стелю, намагаючись заспокоїтися. Ще не хватало тут розревітися немов мале дівчисько.

Хмикнула про себе. М-да, Томас точно був би шокований, прокинься він, а поряд море сліз та я в істериці.

Довелося брати себе в руки та заспокоюватися самостійно.

Та й не так важко було відволіктися, коли поруч лежить такий бажаний чоловік. Відсутня на ньому сорочка, дозволила їй добре розглянути його торс. Сильні підкачані руки. Притискали її до не менш підкачаних грудей. На щоках проступала щетина. А пальці так і закололо, від бажання торкнутися її. Відчути на дотик тепло та м'якість його шкіри. Він був чудово складний і підтягнутий. Не дивно, що жінки не втрачають нагоди провести з ним час.

Тільки дівчина достеменно знала, що йому не потрібні тривалі стосунки. Він ніколи не змінить свободу на шлюб. А вона не може дозволити собі з ним інтрижку, бо точно знала, що та закінчиться її розбитим серцем.

Вона йому швидко набридне, і він піде далі.

А ось Елізабет не зможе так просто все забути. Вдавати що нічого не було. І продовжувати жити далі у тому ж ритмі.

Їй точно доведеться змінити місце роботи. А з огляду на останній досвід зміни місця трудової діяльності боялася знову перетвориться на офіціантку. Бо її колишній шеф позбавив її нормальної роботи у цьому місті. А переїзд просто не потягне. Заощаджень дуже мало.

Не знаю скільки я так пролежала розглядаючи мирно сплячого поряд чоловіка. Стрепенулася лише тоді, коли за вікном поступово наставав світанок. У променях сонця, що прокидається, кімната поступово розфарбовувалася теплими тонами.

Тяжко зітхнувши, почала потихеньку вибиратися з таких теплих і приємних обіймів. Намагаючись не потурбувати чоловіка.

Але думки все ще продовжували крутитися навколо чоловіка. Якби їхні бажання збігалися, наскільки простіше все могло б бути? Адже вона його, здається, кожае.

Тай добре бачила, що й сама йому не байдужа.

Але тільки чи на довго? Як довго вона його цікавитиме? І чи готова ризикнути своїм серцем?

Вибравшись із ліжка, вирішила зникнути зі спальні, поки її власник не прокинувся.

Побачивши на комоді свою багатостраждальну сумочку, акуратно її забрала. Прихопивши поряд лежаче знеболювальне. Тихо прошмигнула у ванну.

Переодяглася у свої «злегка» пошарпані речі, тихенько почала пробиратися до виходу. Паніка зростала. Вона має зникнути, доки її не помітили.

Ну не готова, поки-що, до якихось розмов. Тим паче в такій приватній атмосфері. Для неї це занадто.

Крадучись повз кухню все ж таки зупинилася, побачивши на столі пишуче приладдя. Швидко схопивши ручку все ж таки залишила записку. Вважаючи, що так з рештою буде правильним.

"Спасибі за допомогу.

Не хотіла тебе турбувати. Відправилася до дому. Потрібно перед робочим днем ​​привести себе до ладу. Побачимося в офісі!

P.S Дякуємо за допомогу та знеболювальне»

Вибігши з будівлі підняла руку зупиняючи таксі. На щастя, у цьому районі міста немає з цих проблем.

 Вже сидячи в машині помітила, що її руки тремтять.

Бажання повернуться в таку теплу постіль і будь що буде, вибивало ґрунт з-під ніг.

- Чорт. Схоже я влипла по саму маківку.

Відкинувши голову на сидіння постаралася заспокоїтись. Хоча здавалося, що зробити це не можливо.

 

***

В офісі, відмахуючись від цікавих колег, які бажаючи дізнатися подробиці вчорашньої події, оточили її колом, ледь пробралася до свого кабінету.

Прикривши двері притулилися до тієї спинної. Намагаючись віддихатися. Відчувала себе так, немов пробігла щойно марафон.

І тут… озирнувшись навколо… ахнула від подиву.

Майже весь її кабінет був завалений квітами. Вазони займали майже всю підлогу та підвіконня.

А на столі красувалася така значна гірка з солодощів.

А самим дивовижним сюрпризом став гість, що займав місце за поряд з її робочим столом. В кріслі для відвідувачів сидів величезний ведмідь із її зростом.

- Ого!

Замружилася. Потім знову розплющила очі. Картинка не зникла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍