Йон Колфер - Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер

Батлер потер скроні.

— Артемісе, я просив, щоб ви не зв’язувалися з Фоулі. Вистачить і підставних осіб.

Хлопець прекрасно розумів, що Фоулі стежить за ним і за тими підставними особами, яких він найняв. Власне, він зробив це навмисне, щоб змусити кен­тавра витрачати гроші. Таке вже було у нього уяв­лення про жарти.

— Це не я ініціював спостереження, — заперечив Артеміс. — Фоулі. Лише в комп’ютері я знайшов із

дюжину жучків. Я лише зробив крок у відповідь і прочитав кілька файлів. Нічого цікавого. Ну, може, зовсім трохи. Фоулі був дуже зайнятим, відколи пі­шов з ЛЕП.

— І що ж ви знайшли у файлах Фоулі? — покірно поцікавився Батлер.

— Дещо про магію. По суті, магія — це енергія і здатність маніпулювати енергією. Щоб пересунути Гібрас із пункту А в пункт Б, демони-цілителі ско­ристалися енергією свого вулкана і створили розкол, або тунель у часі.

Хлопець скатав серветку в рурку, засунув туди сільничку і витрусив її на Батлерову тарілку.

— Отак просто? — із сумнівом запитав Батлер.

— Не зовсім, — сказав Артеміс. — Власне, цілителі дуже добре попрацювали і вважали, що зможуть скористатися цим інструментом будь-якої миті. Їм би вирахувати потужність вулкана, розмір остро­ва, енергію кожного демона на острові, не кажучи вже про силу тяжіння місяця. Дивно, що закляття спрацювало так добре.

— Був якийсь глюк?

— Так. Згідно з Книгою, цілителі індукували вул­кан, але його потужність виявилася завеликою. Вони не змогли втримати її під контролем, і магічне коло було розірване. Гібрас і всі демони перенеслися, а ці­лителів викинуло в космос.

Батлер присвиснув.

— От тобі і глюк!

— Навіть гірше. Усі демони-цілителі загинули, тож тепер їхні родичі застрягли в Чистилищі. Їх утримує там магічне закляття, яке ніхто не хотів ро­бити довічним. Але без цілителів повернутися вони не можуть.

— А чи не може Фоулі їх повернути?

— Ні. Відтворити ті ж самі умови неможливо. Уяви, що тобі потрібно, аби через піщану бурю про­летіла пір’їна, та ще й приземлилася на певну пі­щинку. От правда, ти не знаєш, де саме та піщинка. А навіть якби і знав, демонічну магію можуть конт­ролювати лише демони. Вони, до речі, одні з наймогутніших магів.

— Хитромудро, — признався Батлер. — А скажіть-но мені, чому ці демони тепер вискакують тут?

— Не тут і не тепер, — виправив його Артеміс. — Демонів завжди тягло до їхнього рідного світу, така собі комбінація місячного і земного випромінюван­ня. Але демона може затягнути, лише якщо він пере­буває на кінці часового тунелю, біля кратера, і на ньому немає просторового якоря.

Батлер схопився за свій браслет.

— Срібло.

— Саме так. Зараз, коли рівень випромінювання в усьому світі збільшився, сила, що затягує демонів, стала потужнішою і досягає критичного рівня наба­гато частіше.

Батлер намагався зрозуміти. Іноді бути охорон­цем генія дуже непросто.

— Артемісе, мені здавалося, що ми не будемо вда­ватися в деталі.

Але хлопець не звернув уваги на його слова. На­вряд чи він зупиниться посеред лекції.

— Потерпи, друже. Я майже дійшов до суті. Отже, зараз сплески енергії трапляються частіше, ніж ува­жає Фоулі.

Батлер підняв палець.

— Але ж із демонами нічого не станеться, якщо вони не підійдуть близько до кратера.

Тепер пальця підняв Артеміс.

— Так! — із тріумфом вигукнув він. — Саме тако­го висновку ти і мав дійти. Саме так уважає Фоулі. Але коли ми розпрощалися з останнім демоном, я іще раз переглянув рівняння. Мій висновок такий: позачасове закляття слабшає. Тунель розкручується.

Хлопець розкрив долоню, і отвір серветки-тунелю розширився.

— Зараз територія захвату збільшилася, як і тери­торія викидання. Зовсім скоро ніде на Гібрасі демо­ни не почуватимуться в безпеці.

— А що станеться, коли тунель розкрутиться? — запитав Батлер.

— Іще до того, як це станеться, демонів повитягає з Гібрасу, байдуже, носять вони срібло чи ні. Коли ту­нель зникне, деякі демони опиняться на Землі, де­які — на Місяці, інші розлетяться Всесвітом і в часі. Але точно одне: мало хто з них лишиться живим, а тих, хто виживе, зачинять у лабораторіях або зоопарках.

Батлер спохмурнів.

— Потрібно розказати про це Холлі.

— Так, — погодився Артеміс. — Але не зараз. Мені потрібен іще один день, щоб підтвердити розрахунки. Не можу ж я видати Фоулі голу теорію.

— Можете не казати, — зітхнув Батлер. — Підтвердження потрібно провести на Сицилії, еге ж?

Отже, вони перебували в театрі Массімо Белліні, і Батлер дуже погано уявляв, чому саме тут. Якщо де­мон матеріалізується на сцені, тоді Артеміс має ра­цію, і ельфи в серйозній небезпеці. А якщо ельфи в небезпеці, Артеміс має їм допомогти. Батлер навіть пишався тим, що його підопічний робить щось для інших. Але на все про все вони мали лише тиждень, бо треба було повертатися до маєтку Фаулів. Через сім днів батьки Артеміса поверталися з острова Ро­дос, де Артемісу Фаулу Старшому нарешті виготови­ли біогібридний протез, замість ноги, яку він утра­тив, коли російська мафія підірвала його корабель.

Батлер дивився з ложі на сотні золотих арок і на тринадцять сотень людей, що слухали «Норму».

— Спочатку будинок Гауді, а тепер театр, — проко­ментував охоронець. Завдяки ізоляції ложі й оглуш­ливим звукам опери, його слова почув лише Арте­

міс. — Хіба ці демони не можуть матеріалізуватися десь у тихішому місці?

— Віддайся на волю музики, — пошепки відповів йому Артеміс. — Насолоджуйся виставою. Хіба ти не знаєш, як важко дістати ложу на оперу Вінченцо Белліні? Особливо на «Норму». «Норма» вимагає і колоратури, і драматичного сопрано. А сопрано просто чудове. Порівняти можна хіба що з Каллас.

Батлер мало не застогнав. Може, пересічним лю­дям і важко дістати ложу в театрі, але Артеміс про­сто зателефонував своєму другу-мільярдеру Джо­ванні Зіто. Сицилієць залюбки віддав йому свою власну ложу в обмін на два ящики найкращого бор­до. І не дивно, якщо врахувати, що Артеміс нещодав­но інвестував у дослідження Зіто щодо очистки води понад десять мільйонів євро.

«Сицилієць п’є бордо? — посміхнувся в телефон Артеміс. — Ви маєте відчувати сором!»

— Спрямуй годинника на сцену, — наказав Арте­міс, перервавши Батлерові думки. — Шанси, що на демоні не буде срібла, навіть удалині від кратера, не­великі, але коли таке станеться, я хочу мати запис, аби підтвердити перед Фоулі правильність моєї тео­рії. Якщо ми не матимемо переконливих доказів, ельфійська Рада ніколи нічого