Франко І. Я. - Панські жарти, Франко І. Я.

вмер.

 

59. Скарги до властей

 

Та те, чого так пан боявся,

Таки не вмерло з ним ураз;

Противно, аж тепер у нас

Із паном танець розпочався.

Лиш що ми скаргу подали

На пана до староства,- чуєм,

Вже й панські скарги дві пішли:

Одна на нас, що ми бунтуєм,

Що сокирами хтіли вбить

Слуг панських, з димом двір пустить.

А друга скарга до губерні,

Що пан комісар бурить люд,

Що вісті розпуска химерні

Про хлопськії права, що скверні

Промови людям промовляє,

На злочини їх підмовляє,-

На се знайшлися свідки тут.

 

Бо й справді, жид зумів зловити

Кількох з громади за язик:

Він штучками, як здавна звик,

Заставив п’яних говорити

І видобув усе від них,

Що говорив комісар! Втих

На хвилю гомін, шум і крик

В селі; ми панщину робити

Ходили смирно, все ждучи,

Що то з усього того буде.

 

60. Старостинське слідство

 

Аж раз - вже пізно уночі -

Ураз збентежилися люде:

По тихій вулиці сільській

Промчали криті панські сани

Із урядовими дзвінками

І в двір заїхали. Як стій

Пішли розмови поміж нами:

«Хто се, за чим?» Аж рано крем

Ми взнали: з гостей із сусідства

Сам староста з комісарем

Прибули у село для слідства.

 

От почали тягнуть людий,

І ми пізнали незабаром,

Що староста у двір недаром

Заїхав, а враз з ним худий

Новий комісар. Поділили

Вони між себе так роботу,

Що староста мов на охоту

В дворі із паном день у день

Балює, бавиться, полює,

Комісар же, глухий як пень

На людські кривди і терпіння,

Не знав ні права, ні сумління,

Не сердився, не лютував,

Лише з незрушеним спокоєм

Холоднокровно слідство тяг

І тим тупим спокоєм своїм

На свідків наводив він страх.

Питав помалу і розважно

І слухав відповідь уважно,

Та запитами так підходив,

Що неосвічених людий

До признань і до сліз доводив.

Його й прозвали «чорт худий».

Се слідство вів він по-мистецьки,

Все списуючи по-німецьки

Лиш те, що злого і лихого

Про себе й інших люди знали,

А не нотуючи нічого,

Що проти пана зізнавали.

 

Нема що мовить, очорнили

Ті протоколи нас кругом:

Як ми присяги забажали,

При церкві слугам загрожали

І в лісі мало що тельмом

Усіх не вбили. Все дочиста

Там списано. Про те ж, як пан

Без права накидав горілку,

Як боронив завести шкілку

І в свято нас, гірш антихриста,

На панщину, немов поган,

Гнав на роботу - ані слова.

І кождий відходив як струтий.

«Тепер нам лиха не минути!» -

Селом ішла загальна мова.

 

Пан староста три дні сидів

У пана, десь-колись глядів

На комісарську ту роботу,

Хоч протоколів не читав;

Нарешті пана попрощав,

Вернувсь до міста у суботу.

Комісар, мов сльота осіння,

Ще тиждень висів над селом

І раз у раз тяг протоколи,

Мов жили витягав поволи

З людей, мов воля невідмінна

Була в нім - всіх окрити злом.

 

61. Комісар-дорадник

 

Було се вечором в неділю.

Нас кілька в хаті у дяка

Сиділо, і ні будь-яка

Розмова нам не йшла, надію

Ми стратили на наше діло.

Втім, надворі щось загуділо.

Зірвалась буря, і в той час

Щось до дверей залопотіло.

Дячиха вийшла, і по хвили

Комісар увійшов похилий,

Старий знайомий і нам милий,

Вклонився й рік: «Вітаю вас!»

 

Ми здивувалися, та він,

Оглянувши усіх у зборі,

Всміхнувся, псикнув, на ослін

Сів мовчки, ні з ким не вітався,

А потім стиха відізвався:

«У, савірюха там натворі!»

Ми слово кидали по слові:

«Помайбі, пане! Чи здорові?

І що вас привело до нас?»

Він ще раз псикнув, усміхнувся

І потім поміж нас нагнувся:

«Ну, маєте порятний квас!

Я снаю фсе! Я протоколи

Перехлятав. Ну, кльоп ніколи

Не спреше, хоч пи пропатав!

Ну, що ви там наховорили!

Хоч би вас сікли та палили,

Ше б тільки сла не вимотав».

 

Ми пояснили, що комісар,

Писав усе, як сам хотів,

А писаного не читав.

«Там навіть вмішаний сам цісар! -

Комісар з острахом шептав.-

Я снаю фсе! Оптумав сам.

Ось сей кавальок нате вам!

Перепишіть, а поспішіть!

Пленіпотенти є у вас?

І ше сю ніч то Львова шліть!»

 

І невеличкий папірець

Подав дякові, пояснив,

Що було треба й як списати,

Куди пленіпотентів слати,

І, ще раз псикнувши вкінець,

Він почастунок відклонив,

І попрощавсь, і вийшов з хати.

 

62. Громадські пленіпотенти

 

Не треба довго вам казати:

Звинулися ми наборзі,

Розбіглися помежи хати.

Ще ніччю наші депутати

Поїхали, немов махати

Так скоро мусили, щоб стати

У понеділок на торзі.

Та хоч як обережно ми

Сю депутацію післали,

Проте між нашими людьми

Знайшовся хтось, що до двора

Доніс про все. Ми не бували

В таких ще справах і не знали,

Що се - гарячая пора.

 

Гей, розізлився, розкричався

Наш пан, як тільки день освів,

Коли від жида він дізнався,

Що з повномочними послами

Ми скаргу вислали у Львів.

Він аж заскреготав зубами

І зараз же писати сів

Листи догінчії за ними,

І зараз рано верховими

Він розіслав їх по панах:

«Де хто таких хлопів спіткає.