Рафаелло Джованьолі - Спартак, Рафаелло Джованьолі

серйозно відказав Катіліна. — Ми повинні в глибині наших домів обміркувати широкий план і в слушний час здійснити його твердою рукою. Мовчи і чекай, Бестія. Можливо, вже недалеко той день, коли ми зможемо завдати страшного і певного удару цьому гнилому соціальному ладові, під гнітом якого ми стогнемо. Адже, незважаючи на його зовнішній блиск, увесь він зогнив і розтріскався.

— Дивись, дивись, який веселий нині оратор Квінт Гортензій, — сказав Куріон, ніби бажаючи перевести розмову на інше. — Він, мабуть, радіє з відсутності Ціцерона, бо лишився без суперників у красномовстві на Форумі.

— Ну й полохливий же цей Ціцерон! — вигукнув Катіліна. — Досить йому було помітити, що Сулла поглянув скоса на його колишнє юнацьке захоплення Марієм, як він сів на корабель і втік до Греції.

— Ось уже майже два місяці, як він зник з Рима.

— О, коли б я мав його красномовство! — пробурмотів Катіліна і стиснув свій могутній кулак. — За два місяці я став би володарем Риму.

— Тобі бракує його красномовства, а йому — твоєї сили.

— Однак, — сказав серйозно і задумливо Катіліна, — нам слід зробити його нашим прибічником. Це важко зробити при його млявій вдачі, де змішалися в одно філософія перипатетиків і платонічні чесноти. Але якщо нам не пощастить цього зробити, то коли-небудь у руках наших ворогів він може стати страшною зброєю проти нас.

І троє патриціїв замовкли.

В цей момент натовп, що оточував портик, трохи розступився. З портика виходила Валерія, дружина Сулли, її супроводило багато патриціїв, серед яких виділялися присадкуватий товстун Децій Цедицій, худорлявий Ельвій Медуллій та Квінт Гортензій.

Широка палла із східної матерії темно-синього кольору обгортала її стан і ховала від пожадливих поглядів палких поклонників вроду, якою так щедро обдарувала природа Валерію.

її обличчя було дуже бліде, а великі чорні очі, розширені і майже нерухомі, дивилися з виразом нудьги.

Вона граціозно відповідала на поклони патриціїв і, ховаючи позіхання під примхливою усмішкою, потиснула руки Ельвію Медуллію та Децію Цедицію. Ці двоє патриціїв здавалися тінями Валерії, так невідступно вони слідували за нею. Звичайно, вони нікому не поступилися честю допомогти їй сісти в носилки. Валерія запнула завіски і знаком наказала рабам рушати.

Раби-каппадокійці підняли носилки і пішли. Попереду виступав раб, який виконував обов'язки форейтора. Позаду йшло ще шестеро рабів, які складали почесний конвой.

Залишивши юрбу поклонників, Валерія полегшено зітхнула, накинула на обличчя вуаль і нудьгуючи почала дивитися навколо — на мокрий брук і на похмуре сіре небо.

Спартак разом з Кріксом, як ми вже сказали, був позаду натовпу і впізнав у вродливій жінці, що сиділа в носилках, господиню своєї сестри. Він відчув ніби легке хвилювання і, торкнувши свого товариша ліктем, стиха сказав:

— Глянь!.. Це Валерія, дружина Сулли!

— Присягаюся священною дібровою Арелати, я сказав би, що вона прекрасна, як сама Венера!

В цей час носилки з дружиною щасливого екс-диктатора проносили повз обох гладіаторів, і погляд Валерії, що із-за дверцят посилок неуважно блукав навколо, випадково зупинився на Спартакові.

Мов несподіваний поштовх вивів матрону із задуми. Обличчя її злегка зашарілось, і, пильно дивлячись на гладіатора чорними сяючими очима, вона навіть трохи висунула голову з-за завісок, щоб бачити його і після того, як носилки проминули гладіаторів.

— От так штука! — здивувався Крікс. Він добре помітив пі безсумнівні ознаки прихильності знатної дами до свого щасливого товариша. — Любий мій Спартак, богиня Фортуна, ця примхлива і підла баба, щойно схопила тебе за чуба, або, краще сказати — ти сам упіймав за косу зрадливу богиню! Тож тримай її міцно, мій друже. Тримай так, щоб вона залишила що-небудь у твоїх руках, коли захоче втекти від тебе.

А Спартак стояв схвильований і блідий. Поки товариш кепкував з нього, він трохи опанував себе і, намагаючись безтурботно всміхатися, відповів:

— Та замовкни нарешті, дурисвіте! З чого це тобі приверзлася Фортуна і чуб? Присягаюсь палицею Геркулеса — ти сліпий, мов андабат.

І, щоб покінчити з цією неприємною для нього розмовою, колишній гладіатор підійшов до Луція Сергія Катіліни й стиха запитав його:

— Приходити сьогодні ввечері в твій дім, Катіліно?

Той обернувся і відповів:

— Так, неодмінно. Але що ж казати про вечір, коли вже ніч?

Спартак уклонився патрицію і, відходячи, промовив:

— Гаразд, трохи згодом.

Підійшовши до Крікса, він тихо, але палко щось йому сказав. Крікс кілька разів схвально хитнув головою і, вони мовчки пішли через Форум до Священної вулиці.

— Присягаюсь Плутоном!.. Я загубив ту нитку, що досі вела мене в заплутаний лабіринт твоєї душі, — сказав Бестія. Він бачив, як Катіліна запросто розмовляв з гладіатором.

— А що, власне, сталося? — з удаваною наївністю спитав Катіліна.

— Римський патрицій удостоює своєю дружбою негідну і мерзенну породу гладіаторів!

— Ах, який скандал! — саркастично посміхаючись, сказав патрицій. — Який жах!

І, не чекаючи відповіді, додав уже іншим тоном:

— Я чекаю вас, коли стемніє, в моєму домі: повечеряємо, розважимось і… поговоримо про важливі справи.

В цей час Спартак і Крікс, проходячи Священною вулицею до Палатіна, раптом зіткнулися з пишно одягненою молодою жінкою незвичайної вроди. В супроводі рабині середніх літ і раба-педіссека вона йшла звідти, куди простували гладіатори.

Врода цієї жінки, її руде волосся, біле обличчя і великі очі кольору зеленкуватої морської води були такі незвичайні, а її поява така несподівана, що Крікс остовпів. Він зупинився, і, дивлячись на неї здивовано, промовив:

— Присягаюсь Гезом! Яке чудо краси!

Спартак, заглиблений у сумні думки, йшов з похнюпленою головою. Підвівши очі, він подивився на дівчину, яка не звертала уваги на захоплення Крікса і пильно дивилася на Спартака. Вона ніби впізнала в ньому знайомого, спинилась і звернулася по-грецьки до колишнього гладіатора:

— Хай благословлять тебе боги, Спартак!

— Щиро дякую, — відповів зніяковілий і вражений фракієць. — Дякую тобі, красуне, і хай ласкавою до тебе буде Венера Кнідська.

А дівчина, підійшовши до Спартака, півголосом проказала:

— Світло і воля, о доблесний Спартак!

Почувши такі слова, фракієць здригнувся, насупив брови і воднораз здивовано й недовірливо промовив:

— Не розумію, що означають твої жарти, красуне.

— Це не жарти, і ти даремно мене уникаєш. Це пароль пригноблених. Я — гречанка Евтібіда, колишня рабиня. Я теж належу до пригноблених.

Вона схопила величезну руку Спартака, потиснула її своєю малесенькою ніжною ручкою і мило та чарівно усміхнулася.

Гладіатор знову озирнувся і, вкрай здивований, прошепотів:

— Вона говорить серйозно. І знає наш секретний знак.

— Я мешкаю на Священній вулиці біля храму Януса Верхнього. Приходь до мене. Я зможу подати тобі неабияку допомогу в тій благородній справі, за яку ти взявся.

І тому,