Сергій Тимофійович Кургузов - Зоряне вітрило, Сергій Тимофійович Кургузов

Чи можна зменшити або збільшити тривалість рейсу в Центові?

Скільки важитиме гиря в один кілограм на відстані половини радіуса від центру Землі?

Яку додаткову швидкість має набути капсула в Центоні, аби, звільнившись з лабетів земного тяжіння, досягти Місяця?

Коли тебе серед ночі викликають до Центру міжгалактичних сполучень, коли на телеграмі стоїть гриф “урядова” і поруч індекс, що означає “Інформація не підлягає розголошенню”, то можна подумати бозна-що… Проте лавина найнесподіваніших думок не заважає працювати твоїм рукам: вони майже механічно знаходять краватку, знімають з стільця піджак, відшукують у шухляді магнітні ключі від автомобіля і, нарешті, беруться за кермо…

Захопивши найнеобхідніші речі, їду до міста у цілковитій темряві. Тільки фари вихоплюють з мороку білі смужки на стрічці шосе. Білі смужки підказують водіям, до саме під гудроном прокладено лінію автоматичного керування транспортними засобами. Досить спрямувати на неї кермо — і можна вмикати автоводія. Це щось на зразок автопілота, який раніше використовувався у літаках. Тепер у повітроплавців з’явилися досконаліші засоби навігації, а дещо переобладнана система автоматичного керування транспортом прижилась на електромобілях. Натиск кнопки на панелі позаду керма — і автоводій бере на себе керування машиною. Ані заторів тобі на дорозі, ані зіткнень. Па стокілометровому відрізку шляху до міста можеш бути абсолютно спокійним. А за кілька кілометрів до закінчення лінії автоматичного керування транспортними засобами на панелі спалахне червона лампочка, і в салоні пролунає різкий зумер. Автоматика, так би мовити, передає, тобі кермо.

А зараз я передаю кермо автоматиці. Лінія автоматичного керування транспортом бере на себе мою особисту безпеку. Фари спереду машини гаснуть (адже стежити за дорогою деякий час не потрібно), тепер темрява навколо мене стає цілковитою. У такій темряві й думки вже не вирують, наче в лихоманці, тож можна зосередитися, віддатися своїм сумнівам і припущенням.

Мене викликають до Центру міжгалактичних сполучень. Отже, сталося щось несподіване. Мене можуть викликати у двох випадках: як журналіста — для висвітлення надзвичайно важливої події, або як експерта, адже я добре знаюся на психології астронавігаторів, оскільки свого часу паралельно з курсом репортерської майстерності прослухав і успішно склав іспити з курсу астросоціології і психології.

Міркуємо далі… Коли б сталась якась сенсаційна подія, що потребує репортерського хисту, то мене викликали б у традиційний спосіб — відеофоном. Ллє надійшла телеграма. До того ж на ній гриф “Урядова” і шифр особливої секретності.

Робимо висновки. По-перше, з усього випливає, що сталася подія надзвичайна. По-друге…

Тут мої передбачення заходять в безвихідь. Що за подія примусила співробітників Центру підняти мене серед ночі з ліжка, я ще не знаю. Можу здогадуватись, але… Професор Ігреков у таких випадках радить: “Застосуй дедуктивний метод, він стає у пригоді не лише в детективах…” Дедуктивний метод — це коли за частиною чого-небудь відтворюють ціле. Наприклад, за вчинком індивіда — його особистість. А тут справа значно складніша. Мушу вибрати з-поміж безлічі важливих подій останнього часу одну, найважливішу, і прокласти логічний ланцюжок між причиною — появою цієї події, і наслідком — моєю нічною мандрівкою.

Чи не пов’язане все це з відкриттям лінії міжгалактичних сполучень? Ні, навряд — здоровий глузд одразу відкидає таке припущення. То, може, випробування нових фотонних засобів підкорення Всесвіту? Але ж і це вже не новина. А може… Мене враз наче жаром обсипає, і я мимоволі хапаюся за кермо, аби зупинитись і дати лад думкам. Але згадавши, що моїм рухом керує автоматика, лише виймаю хустинку й обтираю обличчя. Звичайно ж!.. І як це я зразу не збагнув! Нічний виклик безперечно пов’язаний із завершенням першого етапу експедиції на зорельоті “Алгас” у напрямку до планети Юю в сузір’ї Дерес. Рік тому, за кілька хвилин до старту, керівник експедиції капітан Савіров, потиснувши мені руку, сказав: “Знаєш, Андрію, це не перша моя зоряна подорож, але тут, — він підняв очі вгору, туди, де в чорному небі мерехтіли міріади зірок, — тут інтуїція підказує мені, що на нас чекають неабиякі несподіванки!..”

Що само він мав на увазі? В пам’яті постав останній вечір на космодромі: срібляста сигара зорельота, націлена в темну безодню, майдан космодрому, освітлений яскравими променями прожекторів, і капітан Савіров у блакитному комбінезоні астронавігатора з астрошоломом в руці — задуманий і стурбований.

Так, безперечно, капітан був тоді чимось стурбований. Але що саме підказувала йому інтуїція досвідченого зоряного дослідника?..

Різкий зумер вивів мене із задуми. На панелі спалахнула червона лампочка. Траса Автоматичного керування транспортними засобами попереджала, що дія автоматики закінчується, і треба брати кермо у свої руки. Вдалині вже видніли вранішні вогні міста.

Зупинившись біля освітленої будівлі Центру міжгалактичних сполучень, формою схожої на ананас, зроблений із скла і бетону, я попрямував до бюро інформації. Симпатична дівчина в зеленій пілотці й уніформі Центру, почувши моє ім’я, сказала: “На вас уже чекають у блоці 333”. Проте цього разу на її обличчі чомусь не було традиційної ввічливої усмішки. Чи то на її самопочутті позначилися тривалі часи нічного чергування, чи напруженість, флюїди якої, здавалось, заповнювали все приміщення — їх дія відчувалась і в незвичній метушні співробітників, і в надто яскравому для цього часу освітленні коридорів.

Коротка фраза “Вас чекають у блоці № 333” означала те крило будівлі, яке ми, журналісти, називали між собою мозком Центру. Саме звідти керували надскладними міжзоряними експедиціями, подавали команди екіпажам і підтримували зв’язок з астронавігаторами. Проте блок № 333 зовсім не скидався на традиційний зал Центрів керування польотами у ближньому космосі. Тут не було стін, заставлених моніторами, на телеекранах яких час від часу з’являлись обличчя членів екіпажів або кадри, передані ними з космосу. Не було довгих шаф, напакованих електронікою і помережаних різноколірними лампочками пультів. Хоч