Євгенія Йосипівна Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

між ними виникла дружба. Огюста послав учитися в Париж батько, винокур з-під Бордо. Після закінчення юридичного факультету постало питання: як влаштуватися? Отож батько купив йому місце у судді. Огюст виявився дуже здібний. За копійки суддя змушував його нидіти до пізньої ночі над переписуванням всіляких паперів, добре, що хлопець мав гарний почерк. З часом упевнившись, що на серйозність Огюста можна покластися, суддя почав доручати йому дрібні справи в суді. І тепер Огюст не без підстав сподівається незабаром залишити свого патрона і зайнятись адвокатурою.

Згодом і Жак почав розповідати Огюсту Адора про своє життя в селі, про отця Поля. Не раз він був готовий поділитися з Адора своєю турботою про те, як розшукати Фірмена. Отець Поль казав йому, що який-небудь судовий, що відвідує книгарню, може виявитися корисним у справі його небожа. Але той самий отець Поль застерігав Жака від зайвого базікання. Тому Жак і вичікував.

Якщо Адора не приділяв уваги дочкам дядечка Жюльєна, то зате третій завсідник книгарні — власник друкарні Сільвен Горан, навпаки, не втрачав нагоди поговорити з ними, зокрема з Жанетою. До книгарні він заходив либонь не тому, що був книголюбом, а завдяки стосункам із сім'єю Пежо. Приваблювало його й те, що тут можна було почути свіжі міські новини.

Пан Горан був удівець. І Жак з ревним невдоволенням помічав, яку увагу виявляє він до старшої дочки Франсуази. На думку Жака, панові Горану краще б звернути свої погляди на її матір. Жанета на неї схожа. Франсуаза ще й зараз нівроку собі, а в молоді роки й поготів.

Власник друкарні був огрядний чоловік років п'ятдесяти, упевнений у собі, через що видавався ще більш статечним. Міркував він розсудливо, говорив голосно, зважуючи кожне слово і знаючи йому ціну.

Увесь Париж був стурбований скликанням Генеральних штатів. Воші мали зібратись у травні, а з лютого уже відбувалися вибори в усіх округах міста. Майбутня подія діставала абсолютно різну оцінку в устах Адора й Горана.

Пан Горан шумно заходив до кабінету для читання, оглядав читачів, повільним порухом руки зсовував окуляри на лоба і, якщо Жак сидів за конторкою, гучно звертався до нього:

— Це добре, молодий господарю, що ти завжди за роботою! Нема того, щоб бігати за панночками десь у Тюїльрі або в Люксембургському саду, — сидиш, утупивши очі в книжку. Хвалю! Не забувай, ми — третій стан. І ти, коли дійдеш належного віку і вийдеш у люди, будеш мати честь до нього належати. Ми незабаром себе покажемо — станемо членами Генеральних штатів і вимагатимемо реформ. А втім, молодий чоловіче, затям: ніяких легковажних вчинків! Гордість, усвідомлення того, що ти зв'язаний з третім станом, що ти за ним, як за кам'яною стіною, — це добре. Проте не варто забувати, хто — господар, хто — тільки службовець. Візьми, наприклад, мене. Робітники не можуть на мене поскаржитись: я для них як батько рідний. Хіба я їх коли ображав? А проте що ми бачимо? Бувало, запримітивши мене здалеку, підмайстри знімають шапки та так і стоять простоволосі, поки я не пройду. А тепер я йду, а вони хоч би поворухнулися, стоять і зуби скалять… І не один я скаржуся, всі так кажуть. Погано, що в наші дні підмайстри й робітники вийшли з покори, забули про шанування старших. Від такої вільності добра не жди. Або візьмемо жінок. Бувало, жінка тільки й думає, як би догодити чоловікові. — Тут Горан багатозначно зиркав у бік Жанети або її сестер. — Нічого, крім дому, чоловіка та дітей, для жінки не існувало. А тепер хіба її втримаєш удома? їй подавай розваги, прогулянки, товариство — ну, достеменно як мужчині. Ні, ні, усі ці вільності до добра не доведуть…

Огюст дотримувався іншої думки.

— Що таке третій стан? — казав він Жакові. — Адже це й мій хазяїн пан Карно, і фабрикант шпалер пан Ревельйон, капіталів якого не злічити, і Горан. Належатиму до третього стану і я, тільки-но зведуся на ноги. До нього належав би і твій дядечко, якби йому пощастило дожити до Генеральних штатів. Але за сучасних порядків більшість населення, як ти її не називай, все одно позбавлена прав брати участь у виборах. Адже для того, щоб голосувати, треба мати двадцять п'ять років, треба платити податок, та ще такий, що з шестисот тисяч парижан ледве набереться сорок тисяч, які мають право голосу. Не забувай до того ж, Жак, що лише самі дворяни мають право обирати своїх депутатів прямим голосуванням. Що ж до третього стану, то тут вибори триступінні. Це означає, що ті, хто одержав право голосу, виділяють виборщиків, а виборщики, в свою чергу, оберуть депутатів. Абат Сійєс, а він великий розумник, у своїй брошурі, яка недавно вийшла в світ, питає: «Що таке третій стан?» — і сам відповідає: «Все! Чим він був досі? Нічим! Чого ж він вимагає? Стати чим-небудь!» Та скажу я тобі щиро, Жак, у своїх висновках я йду далі Сійєса. Я хочу, щоб третій стан був не чим-небудь, а справжньою силою. А для того, щоб захищати його інтереси, треба, аби в Генеральних штатах вистачало представників третього стану. А хто вони будуть, на сторожі чиїх інтересів стоятимуть? Візьми хоча б того ж таки Ревельйона. Він далі власного носа не бачить і, звичайно, турбуватиметься тільки про таких же фабрикантів, як він сам…

Розмовляти про це можна було без кінця-краю. Надто вже хвилюючою була тема майбутнього скликання Генеральних штатів.

Горана ж Огюст питав з ледве помітним кепкуванням у голосі:

— Чи не чули ви, пане Горан, про листок, далебі, не можу вам сказати, в якій друкарні його видрукували, — знаю тільки, що називається він «Роздуми сукнороба, адресовані третьому станові міста Парижа». У ньому висловлено невдоволення, що обирати депутатів третього стану наказано всім шістдесяти паризьким округам спільно. Це невдоволення справедливе. Правильніше було б обирати депутатів у кожній окрузі окремо. Там усі люди знають один одного. А зібрання людей з шістдесяти округ буде схоже на овечу отару. Яких депутатів зможуть вони обрати, коли для них що той, що інший — однаково! Зате кожен стан голосує окремо. Дворяни окремо від духівництва, і обидва вони без нас. Це теж несправедливо. Хіба герцог і ковбасник, хоч