Леся Холодюк - Браслет із знаком лева

З Евою у нього почалося й справді давно. Зараз — початок червня, стосунки були у розпалі і Стефан не збирався їх зупиняти. Ева не мала на нього жодних зазіхань, секс-пауза — любила визначати статус їхніх відносин.

— Значить, аборт? — запалив цигарку.

— Угу, — прошелестіла Ева.

Раніше з цим не було проблем. Але два роки тому Папа Римський — найвідоміший у світі їх співвітчизник, оголосив, що аборти католицька церква прирівнюватиме до смертовбивства, тобто до порушення однієї з десяти головних Божих заповідей. Папу у Польщі дружно підтримали представники костьолу, серед яких немає жодної жінки. Під їх тиском переважно чоловічий парламент прийняв закон, який забороняє проведення подібних операцій у польських клініках.

— Справа в тому, що у мене немає знайомих в Росії, — на довершення зітхнула Ева. — А то я б до тебе і не звернулася.

І ще вона додала, проворушила одними пересохлими вустами слова, які Стефан не захотів чути. Але почув і пам’ять попри його бажання не стерла їх.

— У мене взагалі нікого немає, крім тебе, — сказала вчора Ева.

Тоді Стефан зробив вигляд, що не дочув. Задля годиться перепитав — Що, що? але відмахнувся і поліз до шуфляди за записником.

— Львів тебе влаштує? — гортав записник з номерами телефонів, напханий візитками. А вони випадали на підлогу і їх доводилося піднімати просто з-під ніг Еви. Іншого разу не оминув би отих тугих стегон, але тепер не до того.

— Збирайся і їдь до Львова, — записував на звороті своєї візитки телефон, адресу і прізвище, до кого мала б звернутися Ева. — Увечері йде поїзд Вроцлав-Київ через Львів. Потелефонуй і тебе зустрінуть, — то мої хороші знайомі.

Він цмокнув її у холодну щоку.

— Поводзеня, — прошепотіла Ева.

… Перед посадкою на літак Стефан ще раз зателефонував до агенції і був ошелешений почувши, що Ева і не збирається їхати до Львова.

— Повернешся з Австралії, разом і поїдемо. Цьом, кохасю! — і поклала слухавку.

— Пся крев! — вилаявся Стефан. Тільки якого дідька знову отой Богуслав Лінда до холери зворушливо, на весь екран, із сльозима на очах благає високий суд не забирати в нього дитину?[9]

… глипнув на екран. Нічого цікавого. Цяточка впевнено переміщувалася далі й далі від Польщі…

У літака польської авіакомпанії «LOT», що виконував рейс Варшава-Мельбурн, перегрівся двигун. Командир корабля про всяк випадок наказав його виключити. Однак по радіо бортмеханік сповістив про це аварійну бригаду летовища, на якому завжди робили зупинку. А хвилин за десять уже картав себе за надмірну пересторогу. Така інформація добра була б для профілактики машини у Варшаві, а не у тій невеличкій південно-азіатській атоловій країні, в якій вони дозаправлялися пальним.

Командир корабля, почувши передану інформацію, не надав їй особливого значення. Лайнер нашпигований найновішою навігаційною апаратурою, яка значно підвищувала безпеку польоту. І тому дозволив зробити це бортмеханіку. Однак, вгледівши групу механіків на полі, котрі вже чекали на посадку «Боїнга», зрозумів, профілактика може затягтися.

— Холера ясна! — вилаявся командир, побачивши, як заметушилися навколо машини механіки. Вони комахами обліпили сталеву трубу пневматичного повітроносу, обмацуючи тонкими темношкірими пальцями з білосніжними нігтями усі шви.

Гнів командира був зрозумілий: жодна аварійна бригада будь-якого летовища світу не дозволить собі обмежитися лише заміною двигуна, на яку, до речі, йде не так багато часу. Куди складніше з ліквідацією тих наслідків, коли гаряче повітря потрапило б до гондоли двигуна. Саме ця розпечена повітряна хвиля могла пошкодити контакти електричної системи літака. І оскільки діагностики констатували, що декілька контактів перегрілося (хоча жоден не постраждав), все ж таки було прийнято рішення замінити всі сто пар контактів. А робота ця марудна, повільна, бо тільки двоє людей одночасно могли перебувати в гондолі літака. Все це вилетить «LOT» в кругленьку суму. Однак жодного протесту аварійній бригаді заявлено не буде — усі авіакомпанії миряться з подібними втратами во ім'я безпеки польоту. Хіба що потім, підписуючи рахунки за ремонтні роботи, шеф запитає, чи справді треба було робити алярм?

Командир літака знову вилаявся. Хай там що, а він таки потрапив на вудочку і мусить тепер нидіти тут казна-скільки. Відразу після огляду літака і ретельного його обстеження діагностиками подався до головного диспетчера, що керував і польотами, і ремонтними службами.

Знав же, що це летовище на одному з островів атолової держави існує в основному завдяки аварійним службам, механіки яких особливо завзято вишукували щонайменшу дрібничку, щоб роздмухати чималеньку роботу. Примітивний маневр. Хоча для ремонтників це єдиний шанс заробити на життя у цій злиденній країні. Але хіба коли йдеться про безпеку польоту, він міг брати до уваги щось інше?

Однак цього разу відчував якесь незрозуміле збудження і в роботі діагностиків, і у тональності блискавично відданих розпоряджень. Темношкірий головний диспетчер, знаний на міжнародних авіалініях цього напрямку як прискіпливий паперовий хробак, на очах у досвідчених капітанів миттєво перемелював кошториси ремонтних робіт, накручуючи знані тільки добре втаємниченому у цю справу спеціалісту розцінки у валютному еквіваленті, працював сьогодні на комп’ютері якось хаотично. Ледь вловиме тремтіння рук видавало його стан.

Капітан не відходив від диспетчера і уважно слідкував за кожним пунктом, який вносився у комп’ютер. Хай там що, а йшлося про великі гроші, які треба буде виплатити цим запобігливим діагностикам і їх аварійній службі ні за цапову душу. Так вважав у цій ситуації капітан.

Крім того, згідно існуючих правил, подібні кошториси передавалися по факсу відразу після отримання письмової згоди капітана про затримку рейсу на чітко узгоджений з ремонтною службою час. Усі закладені у кошторис розрахунки перевірялися з особливою ретельністю і скрупульозністю. Поки працював