Леся Холодюк - Браслет із знаком лева

темних вуличках Амстердама. Але по тому, як Доулд весь час обсмикував рукав маринарки, намагаючись, очевидно, сховати подалі від людського ока браслет з вишкіреною пащекою лева, збагнув, що він зовсім близько знаходиться від багатства, яке відкриває той браслет. Саме тоді, підігрітий таїною браслета, Ероут глянув на Доулда фатальним поглядом.

Тепер чіткий план Ероутів летів шкереберть. Вони з батьком обсмоктали все до дрібниць, маючи про запас декілька варіантів. Передбачили абсолютно все, крім одного: Теодор зовні був прямим віддзеркаленням свого татуся, лише з однією різницею, — виглядав на двадцять літ молодшим. А це, до біса, добряче зіграло на руку Доулду.

До крісла стюардеса підкотила столик з усілякими напоями і Теду несила була відмовитися від запропонованої подвійної порції доброго шотланського віскі і бляшанки содової. Зробив великий ковток, що обпік, здавалося, навіть мозкові клітини (а він бажав саме цього, бо треба сконцентруватися і обміркувати новий план). Щоб перебити гострий смак алкоголю, освіжив рота содовою, так і не переливши її з бляшанки у пластикову склянку, наповнену кубиками льоду.

Він прибере Гренда Доулда при першій слушній нагоді, — інакшої ради немає. Заріже або задушить своїми величезними ручиськами, але спочатку змусить того кістяка, обтягнутого трухлявою шкірою, бовкнути, де заховано золото.

Навіть тут, у літаку, Теодор міг спокійно прибрати Доулда, вколовши його защібкою від значка із зворушливим написом на зеленому листочку «GREEN PEASE», на яку наладовано солідну дозу найсучаснішої отруйної речовини, не говорячи уже про смертоносні пігулки начебто від аритмії серця, які лежали у правій кишені у фірмовій фармацевтичній упаковці. Можна було б навіть біля клозету, коли Гренд захоче звільнитися від блювотини в прогризеному іржею старості шлунку, перестріти його опісля у тіснуватому, як для Ероута, відсікові і чемно привітатись із стариною Доулдом, міцно потиснувши йому руку, — як не як, а воював разом з його батечком. З тієї хвилини ошелешеному такою несподіванкою Доулду залишиться жити годину-дві, поки отрута у вигляді безневинної присипки не всмокчеться у шкіру. І ніяк її не змити. Безпечно це лише для Тедді, бо руки перед цим він змастить спеціальним захисним кремом. Аби не викликати жодної підозри, Тед теж зайде до туалету і ретельно помиє руки гарячою водою з милом. Але буде він мити руки поволі, відтягуючи хвилини, коли підійде до крісла Доулда і запросить старого випалити з ним по цигарці і перекинутися кількома словами. «Здається, нам є про що поговорити», — Тед навіть приготував необхідну фразу. Він тицьне у браслет і почепить на вуха ще порцію локшини: «Ви, бачу, кохаєтесь у індонезійському мистецтві, чи не так?»

Доулд мусить погодитися. З нервами, казав батечко, у нього давно не все гаразд. Зрештою, коли Тед перечитав оту газету місячної давності, яку дав йому батько, то сам допетрав, що Доулд перегнув палку, бо хлопця на фермі не повинно було бути…

Знову сьорбнув віскі і вже спокійніше відкинувся на спинку крісла. У нього з’явився новий план, рішення прийшло миттєво і голова Теодора, логічно примирена з тим, що Доулд розкусив його, раділа новій знахідці.

Ну й що з того, що впізнав його цей трухлявий зварйований пеньок?

Тепер можна до біса послати будь-яку церемонність, — Тед стане тінню Доулда, буде йти за ним, нюхати кожен слід до тих пір, поки, нарешті, Гренд не зрозуміє, що не відкараскається від Ероута. Можна милостиво підпустити старикана до скарбу, — нехай бовдур тягне на собі золото. Ба, що більше, Тед навіть дозволить старому вийти з джунглів, а коли нав’ючений віслюк зупинеться на мить, — прибере його самим безневинним способом, арсенал має чималий…

9

Стефан таки влип. Вчора, зібравши усі необхідні для відрядження до Мельбурна документи, перебалакавши по телефону з представниками австралійської фірми, зібрався додому. Але у дверях зіткнувся з Евою…

Принадний дзенькіт пляшок змусив Стефана перервати спогади. Він замовив джин з тоніком, відвалив такого пишного комплімента стюардесі, що вона, звикла до всього, пустила очі до стелі (о, ті чоловіки!) і зашарілася. Перехилив одним махом півсклянки і повернувся до вікна, хоча збирався прочитати «Machinu». Цей журнал купив на летовищі, бо побачив на обкладинці анонсоване інтерв’ю з Богуславом Ліндою, якого вважав кращим і, найголовніше, найдотепнішим польським кіноактором.

Літак йшов курсом на південний схід. Пролітали над Україною, — про це подавалась інформація на екрані, розгорнутому на стінці кожного салона. Мигала маленька цяточка — це їхній літак. І якщо заплющити очі та за хвилин десять-п’ятнадцять знову глянути на екран, цяточка переміщувалася значно далі.

… Вчора він не випадково зіткнувся з Евою у дверях (саме це його вивело з рівноваги), бо Ева таки чекала його і навмисне перестріла…

В обличчя дмухнуло вечірньою прохолодою, і Стефан хотів продовжити милуватися спокійним вроцлавським вечором, чистим і навіть освіжаючим, — такої розкоші у спекотному Мельбурні не матиме, як його гукнула Ева.

— Поводзеня! — побажала на дорогу і лише ковзнувши (ні, вона продирала сухими вустами) по щоці Стефана, прошепотіла:

— Я вагітна від тебе.

— Як ти встигла? — спробував пожартувати Стефан. — Ми ж тільки вчора…

— Вчора було вчора, до того… ах, — і вона якось безпомічно махнула рукою.

Вони повернулися до кабінету.

— Сідай і розповідай, — розлютився Стефан.

Ева підвела на нього перелякані очі, і до Стефана дійшло, що вона не жартує. Зараз він бачив перед собою дівчину, котра хоче бачити в ньому хороброго дядечка, який знає як і може захистити її, — отаке тобі втілення крутого ковбоя або ж, чого більше, героя Богуслава Лінди з фільму «вага», де він аж до заздрості справжній хлоп у ролі охоронця дочки крутого мафіозі.

Стефану стало ніяково за миттєвий приступ люті і за те, як він майже жбурнув дівчину у крісло.

— Може, запалиш? — простягнув пачку цигарок ну зовсім, як Богуслав Лінда.

Ева