Богдан Йосипович Чалий - Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

Замахали важкими ножами. — Не підходь, — закричали, — близько, Пропадеш, нерозумне дівчисько!

А дебелий начальник варти Відпускає колючі жарти. Розпливлася усмішка по пиці: — Подивіться, герой у спідниці! Ти поради моєї послухай; Їдь додому та квіточки нюхай. А погляньте, яка конячка! Ходить повагом, наче качка. Ти штрикни її списом, вояко, Бо заснула твоя коняка! Все це чуючи Дзвоник злиться, Зуби зціпив, аж хруснула криця. Перегриз, наче бублик, вудила — Отака у Дзвіночка сила! Посміхнулась Ромашка глузливо: — Ти, начальнику, справний на диво. Тобі шапку пошили вдало, Та під шапкою — мозку мало! Охоронець, мов сич, надувся І кинджалом своїм замахнувся. Щоб уникнуть страшного удару. Коник Дзвоник відскочив до яру. Ледь Ромашка із нього не впала, Та, однак, приземлилися вдало. Заховались в траві над яром… — Та невже ж це ми їхали даром? — Так, зітхаючи тяжко-важко, Запитала в коня Ромашка. — Що ж нам далі робити, коню? — І схопилась руками за скроні. Прилетіло Сонечко, На травичці сіло. Каже: — Ой, Ромашко, Нехороше діло! Над колючим царством Щойно я літало, — Щоб воно засохло. Щоб воно пропало! Там сьогодні бучно. Там сьогодні свято. Друзів до Осота З’їхалось багато! Б’ють у барабани. Дмуть у труби різні. Роти довгоносих Марширують грізні. А Тхоряка ходить Наче іменинник. Цар Тхоряці видав Іменний годинник І повісив знову Срібні еполети. Ще й дозволив їсти Курячі котлети. Блекота радіє. Шкірить пащу чорну. Усі гості хвалять Радницю придворну. Цар їй. видав хустку І нову запаску. Цар весь час до неї Виявляє ласку. На бучнім банкеті Запросив до танцю, Так вона припала До душі поганцю! «Нам з тобою, — каже, — Танцювати можна. Ти вже не звичайна, Ти ясновельможна!» Лобода їй заздрить. Хоч у вічі й хвалить. Кропива від злості Усіх чисто жалить. А Тхоряка мріє: «От уб’єм Барвінка, — Блекоту посватаю, Буде мені жінка!» Бідний наш Барвінок Вже чекає страти. Вирішено хлопця Ввечері скарати. Вранці за наказом Підлого Тхоряки Жук Рогач ретельно Вигострив ножаки. Жук Рогач жорстокий Служить там за ката: Аби тільки плата — Закатує й тата! На широкій площі Вже поміст готовий… Хвалиться Тхоряка: «Ой же я й бідовий!» Він хмільного соку Випив цілу пляшку І кричить: «Я завтра Принесу й Ромашку!» Як же все, Ромашко, Склалося невдало! Гаятись не можна, Маєм часу мало.
*** Погладила Ромашка Понурого коня… — Уже Барвінку жити Лишилося півдня. А ми ж йому повинні В біді допомогти. Що маємо робити? Порадь мені хоч ти! Промовив коник сумно: — Та ми б допомогли, Якби у мене крила Сильнішими були! Знялися б аж у небо І, доки прийде кат, Барвінкові спустили б Ми рятівний канат. А сонечко і каже: — Це все неначе сон! Та в мене ж є знайомий — Метелик Махаон! Живе він недалечко… Дивіться, він летить. Гей,