Вальдемар Бонзельс - Пригоди бджілки Майї

а потім вирізнила і слова: «Я йду, всім розступитися, дайте дорогу, бо я йду!»

Перелякане серденько Майї почало шалено калатати: вона упізнала цей голос! Він належав жуку-гнойовику Курту! Свого часу вона підслухала його розмову з Іффі, а після їхньої бурхливої суперечки та розлуки допомогла йому в скруті.

— Курте! — щосили покликала вона жука. — Любий Курте!

— Дайте дорогу! — гукнув у відповідь Курт, вилискуючи сталевим панцирем. Майя не помилилася — це був справді вігг.

— Курте, я не стою на вашій дорозі, — знову озвалася Майя, — я вишу над вами, мене упіймала павучиха.

— А ви хто? — поцікавився Курт. — Мене всі та всюди знають, але я ж не можу усіх запам’ятати! У мене ж багато шанувальників!

— Я бджола Майя, будь ласка, допоможіть мені!

— Майя? Ааааааа, Майя! Справді, ми з вами мали щастя познайомити кілька тижнів тому. А хай тобі грець! Мушу визнати, становище у вас кепське… Без мене вам не обійтися. На даний момент я маю хвильку вільного часу, отож не відмовлю вам у допомозі.

— Милий Курте, чи зможете ви розірвати ось цю нитку?

— Чи ж ви мене хочете образити? — і Курт поплескав долонею по м’язах своєї руки. — Глянь-но сюди, крихітко, це майже справжня сталь! Таку силу ви мало де знайдете! Розірвати цю павутину — раз плюнути!

Жук з натугою видряпався на листок і міцно вхопився за нитку, на якій униз головою висіла Майя. Потім він зістрибнув із листка і… під вагою жука нитка-павутина тріснула! А за секунду обоє гримнули додолу.

— Це ще не все, я тільки-но почав, — похвалився Курт. — Але ж вас і трусить, маленька! Які ж ви бліді, жах! Смерть не така вже й страшна, нема чого її так боятися… Їй треба спокійно дивитися у вічі, я завжди так роблю. Ну що ж, зараз я вас розгорну.

Маленька бджілка не могла вимовити ані слова. Її щоками потекли ясні сльози радості: вона знову стане вільною, зможе летіти, куди їй заманеться, вона зможе жити далі! Аж раптом вона побачила, що пагоном ожини злазить павучиха…

— Курте! — закричала вона. — Павучиха йде!

Але Курт мало зважив на пересторогу Майї. Він лише посміхнувся у вуса, адже був надзвичайно сильним жуком.

— Вона мусить добре подумати, перш ніж спробувати щось зробити, — поволеньки проказав він.

Аж ось згори пролунав хрипкий голос: «Тримайте злодія, на допомогу! Що це ви, бовдуре, хочете зробити з моєю здобиччю?!».

— Мадам, не треба так голосно репетувати, бо ваш зубатий рот може тріснути від натуги, — незворушно відповів Курт. — Я захотів трішки потеревенити зі своєю доброю знайомою. Ви маєте щось проти? І взагалі, майте на увазі, як скажете бодай ще одне криве слово, я ж вам усю павутину на шмаття порву… Чого ж ви так притихли?

— Йой, яка я бідна та нещасна… — озвалася нарешті павучиха.

— Це зовсім не стосується справи, — висловив свою думку Курт. — Давайте, йдіть собі далі своєю дорогою!

Павучиха зловісно глипнула на Курта, озирнулася на свою павутину і задумалася… А потім розвернулася — і люто затупотіла геть. Вона була безсилою перед Куртом, адже не могла ані прокусити, ані розгризти його міцного панциря. Відійшовши подалі, павучиха почала голосно бідкатися про всесвітню несправедливість, та, про всяк випадок, заховалася під зів’ялим листком.

А Курт тим часом повністю звільнив Майю від її пут. Він порозривав павутину, яка стягувала її крильця та ніжки, а решту павутини Майя зняла вже сама. Щаслива та весела бджілка старанно поправила все та почистилася, хоча робила це досить повільно, адже була дуже знесилена і досі трусилася від страху.

— Ви просто не думайте про те, що з вами трапилося. Забудьте — і все. Тоді й дрижати перестанете. Спробуйте, чи зможете ви літати…

Майя тихенько загуділа і здійнялася у повітря. Усе функціонувало нормально, і вона дуже втішилася, що нічого собі не пошкодила і не зламала. Майя підлетіла до куща ясмину, пожадливо накинулася на ароматний солодкий нектар, якого тут було більше, ніж досить. Напившись донесхочу, Майя повернулася назад до Курта, який виліз із ожинових чагарів і сидів тепер у траві.

— Я щиро, від всього серця дякую вам, — схвильовано мовила Майя.

— Ну звичайно, за те, що я зробив, варто подякувати, — вдався до роздумів Курт, — але я завжди такий, це у мене в крові. Знаєте, що би я вам порадив? Летіть додому і добряче виспіться. Ваша домівка далеко?

— Ні, — відповіла Майя, — лише кілька хвилин польоту. Я живу на узліссі. Прощавайте, Курте, я ніколи не забуду, що ви для мене зробили. Допоки житиму, пам’ятатиму вашу доброту…

Глава восьма
Блощиця і метелик

Побувавши у полоні павучихи Майя зробила відповідні висновки. Бджілка вирішила бути обережнішою і в майбутньому даремно не ризикувати, приймаючи поспішні рішення. Навіть якщо Кассандра і розповіла їй про небезпеки, та світ занадто великий, щоби передбачити всі можливі неприємності. Тому треба добряче подумати, перш ніж наражатися на проблеми. Тепер Майя значно більше роздумувала, ніж колись. Вечорами, коли западали сутінки, Майї ставало самотньо. Та вже наступного ранку сходило сонце — і бджілка забувала свої похмурі думки та сторчголов поринала у барвистий світ пригод.

Одного дня Майя зустріла у заростях ожини дивну істоту. Це була пласка, як дошка, і такої самої кутастої форми комаха з гарненьким малюнком на щиті спини. Цей щит також викликав цікавість: це, власне, крила, чи, може, щось інше? Дивовижне маленьке страховисько завмерло з напівзаплющеними очима в тіні на листку посеред аромату від заростів ожини і, здавалося, про щось задумалося…

Майї захотілося дізнатися, що то за істота, тож