Галина Василівна Москалець - Кожен день – інший. Щоденник

Люди здаються все більш дивними у намаганні забезпечити найближче майбутнє, не думаючи при цьому, що потрібно виправити все життя. Не все можна передати словами, особливо, коли з’являється почуття невпевненості у власних силах. Але я знаю, це минеться. Зачепиш одну струну — відізвуться інші.

30.01.2012

На деревах іній. Вже й не пригадаю, коли таке було. Але зараз ця моторошна краса розтане під сонцем. Холодно навіть сидіти за комп’ютером, усі думки про те, як зігрітись. Як там моя жимолость в Урожі, жасмин і троянди? Чи витримають? Почуваю себе зрадницею, але їхати зараз туди — рівнозначно самогубству. І яблука в хаті, певно, усі померзли.

Людське тепло, загорнуте в кокон одежі, не зігріє вулицю. Птахи чекають, поки їм винесуть поїсти. Зараз вийду.

31.01.2012

Страшно зазирати в глибини несправедливості, скільки б часу не минуло. Учора прочитала статтю про те, як після війни переможців-інвалідів вивозили тисячами і розстрілювали, щоб не псували краєвид каліцтвом і жебрацтвом. Або значно «гуманніше» — морили в притулках. Безрукі й безногі ветерани — у когось не було ні сім’ї, ні дому, від когось відмовились рідні, що їм залишалось робити, як не йти на вулицю помирати повільною смертю. Чи кричали вони тепер за «За Родину! За Сталина!»? Що вони могли відчувати, крім того, що їх використали і викинули? А потім вивезли у вагонах у степ і розстріляли. І через сімдесят років цілісінькі борці з бандерівцями, кати мого народу вимагають для себе пошанування, і їм вірять, бо в голові нормальної людини не вкладається, що можна брехати за крок від могили. І страшно ще більше, бо два покоління виросло без правди, і навіть якщо її намагаються розповісти — не вірять.

«Суки!» — закінчує статтю Сергій Мельникофф. Іншого не скажеш. І ми, і вони.

1.02.2012

Колись у «Жорстокості існування» я навела найбільш вражаючі факти несправедливості й ницості. Скільки б я зараз могла додати ще, бо системне деградування суспільства розв’язує руки насильству, а, отже, викликає бажання захисту. Однак, якщо раніше просили захисту у влади, то тепер захищають гроші. Але грошей на всіх не вистачає, тому вони знецінюються, метал стає папером, а папір — цифрами на моніторі. Далі, напевно, настане крах, і ми повернемось до натурального обміну.

Зупинити цей процес неможливо. Почнуться війни, екологічні катастрофи стануть ще масштабнішими. Занепад культури у цьому випадку цілком логічний: еротоманія, культ насильства, примітив — усе це вже пройшло етап нав’язування, тепер воно витіснило все, що має найменший натяк на пошуки істини.

У вогні війни й ненависті згорять всі невидані рукописи й забуті книги, а одержимі загинуть під уламками Лувру.

2.02.2012

Звільнення не може бути від усього. Недосконала людина вийде і не знатиме, що робити зі своєю свободою. Вона візьме собі за охоронців демонів брутальності. Але найгірше те, що їй не властиві ні хтивість, ні жадоба успіху, ні жорстокість. Вона просто повторює чиїсь слова, імітує дії. Це так, ніби читати підручник з психіатрії і знаходити в ньому всі ознаки власної хвороби. Іпохондрія здатна завести дуже далеко, якщо ти не вмієш логічно мислити чи хоча б не маєш почуття гумору.

А чи була клітка взагалі, а якщо була, чи не перегнали нас в іншу, ще тіснішу й темнішу? Чим відрізняється табу на непристойність від табу на доброчесність? Хіба роздягатись привселюдно спершу не викликає внутрішнього спротиву, навіть коли тобі за це платять?

Кілька років тому я зустрілась з однією американкою, яка приїхала досліджувати насильство щодо українських жінок, а заодно і їхню нетрадиційну орієнтацію. Приїхала, бо під це отримала ґрант. Подібні речі щедро фінансуються. Бідолаха сама стала жертвою насильства: один п’яний міліцейський чин, залицяючись, вкусив її за руку. Вона була дуже налякана і беззахисна, і боялась скандалу, а тому відмовилась від допомоги. Перед від’їздом я привела її на зустріч з успішними й заможними українськими жінками — лікарями, юристами, викладачами. Це була для неї вже інша шокова терапія. Ті жінки вільно розмовляли англійською, багато читали і не зазирали в її гаманець. І головне — не дивились на неї як на вищу істоту. Гідність — це те, що здобуваєш власним розумом і досвідом. Її не можна навчити. Тому так важко протистояти промиванню мізків, яке вигідне сильним світу сього, щоб тримати нас в клітках.

3.02.2012

Завтра сніги залишаться позаду. Хай на тиждень, але забуду про холод у квартирі і холод надворі. Не дуже в мене гарно почався рік. Я наче