Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

зроблю так, щоб ти бачив все магічним зором. Але якщо мені не вистачить того, що я змогла накопичити, то доведеться тобі мені допомогти. Головне встигнути.

На одному із поворотів позашляховик хвацько обігнав віз, на якому їхали селяни. Напевно це вони повідомили про трагедію.

Всю дорогу до села вони пролетіли хвилин за десять-п’ятнадцять. Іван добре орієнтувався в селі і знав, до якої хати їм треба. Нік навіть не встиг як слід роздивитися вулиці, коли джип заверещав гальмами і, прослизнувши ще метрів десять, зупинився біля одного з будинків. Нічим не примітний дім, яких зараз багато в карпатських селах. Добротна двоповерхова будівля. Видно, що господаря частенько не буває вдома. Будівництво до кінця не було закінчено. Скрізь виднілися недоробки. Так було кругом. Чоловіки рано виїжджали на заробітки і привозили важко зароблені гроші. Починали будувати, потім знову виїжджали заробляти. І так довгий час, будинки потроху росли, а господарі набігами доводили їх до ладу. Ліна напрочуд легко вискочила з машини та повернулася до Ніка.

— Він ще живий! Спробую встигнути. Ти тільки дивися, не втручайся і мені не заважай. Нічого не говори і мене не відволікай. Якщо знадобитися твоя допомога, я скажу тобі.

Чаклунка наблизилась до Ніка і прошепотіла коротке заклинання. І знову, як в минулі рази, той побачив світ магічним зором. Він подивився услід Ліні, що вже забігала до будинку. Її аура була трохи тьмяною. Очевидно, на лікування Марти вона витратила багато своїх сил. Але довго дивитися не було часу. Нік побіг у будинок слідом за Анею та мольфаркою. Вони вбігли до хати. Двері були всі відчинені, а з дому доносились крики та плач. Не знімаючи взуття, вони пройшли у центральну кімнату. У ній панував повний хаос. На підлозі лежав молодий хлопець років двадцяти п’яти. Над ним схилилася жінка і намагалася привести його до тями. Мабуть, це була місцева фельдшерка. Вона силувалася влити хлопцеві якийсь розчин до рота, але руки в неї трусилися і все лилося мимо. Хлопець був без свідомості. Поруч плакала жінка, мабуть, мати хлопця. Стояли ще кілька чоловіків. Але було видно, що ніхто вже не сподівався врятувати самогубця.

— Геть всі звідси! — крикнула мольфарка. Всі обернулися на неї і, впізнавши, навіть не стали сперечатися. Тільки мати хлопця все ще стояла і плакала над сином.

— Я сказала, всім вийти, — ще раз повторила, але вже тихіше. Вона подивилася на матір, і та, намагаючись стримати ридання, залишила кімнату.

Коли всі вийшли, Ліна схилилася над хлопцем і почала шепотіти заклинання.

— Води! — різко кинула магеса в сторону Ані.

Дівчина завченим рухом перекинула на хлопця глечик води. Нік спочатку здивувався, навіщо виливати воду просто на тіло, якщо людина отруїлася. Але підкоряючись рухам рук мага і накладеному заклинанню вода не розлилася по тілу, а почала обертатися, скручуючись в довгий водяний джгут, та, як змія, стала залазити до рота хлопця. Водяна змія вже наполовину занурилася у нього, коли Ліна відірвала від неї погляд і подивилася кудись у куток. Нік перевів погляд туди ж і побачив фігуру людини. Це був середніх років чоловік. З дуже гарними рисами обличчя. Він навіть посміхнувся. У руках він тримав наче вилитий із золота меч, що яскраво світився. Як у сповільненій зйомці, чоловік зробив замах мечем, і тут до нього дійшло, що мало статися далі. Це був ангел смерті. Він хотів перерубати нитку життя молодого хлопця, який лежав на підлозі.

— Не смій, Авізе! — крикнула Ліна. — Ти ж бачиш, він ще живий і я можу його врятувати.

— Так розпорядилася доля, Ліно, — почув Нік голос ангела. — Не тобі вирішувати. Ти і так багато собі дозволяєш в нашій суперечці.

— Він ще молодий, я можу його врятувати!

Ангел нічого не відповів і тільки вогненний меч, намалювавши в повітрі лінію, що світилася, перерубав нитку життя хлопця. За спиною тихо зойкнула Аня. Вона все бачила і чула. І тут до Ніка долинув навіть не крик, а якесь звіряче гарчання Ліни.

— Авізе, даремно ти так! Ти порушив правила. Я врятую його.

Він подивився на Ліну. Її аура розгоралася золотим і червоним кольором. Здавалося, що та стоїть вся у вогні. Вона миттєво забула про ангела з мечем, що чатував поруч, і повернулася до хлопця на підлозі. На диво, нитка життя не обірвалася миттєво. Вона розірвалася, але лінія розриву збільшувалася поступово. Неначе краї нитки не хотіли відпускати один одного. Ліна різко змахнула рукою, розрубавши водяний потік, який продовжував вповзати у хлопця. Тіло самогубця піднялося на кілька сантиметрів від землі. Частина води, що залишалася ще зверху, почала огортати хлопця ніби коконом. Нік помітив, що це сповільнило і без того неквапливе розходження кінців ниток життя. Мабуть, чаклунка намагалася виграти час і не дати кінцям розійтися остаточно.

— Аню, ще води, — крикнула Ліна дівчині. — І ніж принеси!

Аня вибігла з кімнати за водою. Нік встиг помітити пару осіб, що зазирнули в кімнату і з жахом сховалися за двері. Напевно, видовище збоку виглядало дуже страшно. Ліна намагалася прискорити огортання води навколо хлопця. Мабуть, це ще більше уповільнювало смерть. Минуло кілька хвилин які, здавалося, розтягнулися на цілу години. До кімнати вбігла Аня з глечиком води і ножем. Селяни, що стояли за дверима, злякалися ще більше. Ще голосніше почала плакати мати хлопця. І тільки Ліна робила свою роботу.

— Лий воду, — сказала вона Ані.

Та слухняно вилила ще глечик води на хлопця. Вода почала охоплювати його щільнішим коконом і скажено обертатися.

— Дай ножа, — сказала Ліна, практично висмикнувши ніж з руки Ані, мало не порізавшись.

— Ліно, не роби цього! — долинув з кутка голос ангела. — Ти ж знаєш, що на