Ерік Ларсон - Постріл із глибин

залишивши по собі значні борги після придбання крамниці. Для Едіт це були важкі часи: «У мене не було ніякого досвіду в комерційних справах — я ледве відрізняла активи від зобов’язань»[95]. Керівництво повсякденною діяльністю крамниці вона довірила досвідченому робітникові, і з його допомогою справа процвітала — настільки, що Едіт змогла зберегти крамницю у своїй власності й мала можливість не займатися рутинними справами. Вона навчилася добре грати в гольф і стала першою у Вашингтоні жінкою, яка отримала посвідчення водія; після цього Едіт стала пересуватися містом на електричному автомобілі.

Коли вони з Гелен Боуне збиралися на прогулянки, то разом їхали на авто в парк Рок-Крік. Звідти після прогулянки вони завжди поверталися в дім Едіт на Дюпон-серкл на чай. Але одного вечора в березні 1915 року Гелен заїхала по Едіт на авто Білого дому, і вони разом поїхали у парк. Того разу після прогулянки Гелен запропонувала попити чаю в неї, тобто в Білому домі.

Едіт відмовлялася: під час прогулянки вона забруднила черевички й не хотіла з’являтися в резиденції президента Сполучених Штатів у такому вигляді. Гелен вона сказала, що боїться, щоб хтось «не сприйняв її за волоцюгу»[96]. Насправді, якщо не звертати уваги на черевички, вона виглядала чарівно, як писала вона сама пізніше, «в елегантному чорному костюмі, який пошив для мене Борт, та в трикотажному капелюсі, який чудово доповнював чарівний ансамбль».

Гелен умовила її:

— Там нікого немає[97]. Кузен Вудро грає в гольф із доктором Грейсоном. А ми відразу піднімемося ліфтом нагору — ти нікого там не зустрінеш.

Вони піднялися на третій поверх і, тільки-но вийшли з ліфта, зустрілися з президентом та Грейсоном — обидва були вдягнені в костюми для гольфу. Вони вирішили приєднатися до жінок за чаєм.

Пізніше Едіт згадувала: «Це була випадкова зустріч, яка наче втілила старий вислів: “Поверни за ріг — і зустрінеш долю”»[98]. Проте вона зауважила, що костюм для гольфу, у який був одягнений Вільсон, «був не дуже витонченим».

За деякий час — 23 березня — Гелен знову запросила Едіт у Білий дім — на вечерю. Вільсон відправив свій «Pierce-Arrow» по неї та доктора Грейсона. За вечерею Едіт із ліловою орхідеєю на відвороті сукні сиділа праворуч від Вільсона. «Він надзвичайно милий, — писала вона пізніше. — Один із найприємніших господарів, з якими мені випадало бути знайомою»[99].

Після вечері всі піднялися на третій поверх, в Овальний кабінет, щоб випити кави біля каміна та «вести всілякі цікаві бесіди»[100]. Вільсон продекламував три вірші англійських поетів — так Едіт пересвідчилася, що він «неперевершений читець».

Той вечір справив глибоке враження на Вільсона. Едіт зачарувала його: вона була на шістнадцять років молодша, дуже вродлива й наче притягувала до себе. Церемоніймейстер Білого дому Ірвін «Айк» Гувер назвав її «вражаючою вдовою»[101]. Того вечора душа Вільсона наче літала.

Але часу роздумувати про свої почуття в нього не було[102]. Через п’ять днів, 28 березня 1915 року, британське комерційне судно «Фалаба» зустрілося з субмариною під командуванням Георга-Гюнтера Фрайхерра фон Форстнера, одного з асів німецького підводного флоту. Невелике судно — менш ніж п’ять тисяч тонн — прямувало в Африку з пасажирами та вантажами на борту. Гострозорий вахтовий першим помітив субмарину — за 3 милі від корабля. Він відразу доповів капітанові «Фалаби», Фредерику Девісу, і той негайно повернув судно на інший курс і наказав дати повну швидкість — лише трохи більше за 13 вузлів.

Форстнер почав переслідування. Гарматна команда отримала наказ зробити попереджувальний постріл.

«Фалаба» продовжувала тікати. Форстнер за допомогою прапорів повідомив: «Зупиніться, або стріляю».

«Фалаба» зупинилася. Субмарина підійшла ближче, і Форстнер через гучномовець повідомив капітана Девіса, що збирається потопити судно. Девісу та всім, хто був на борту, — 242 чоловікам — було наказано полишити корабель