Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

лихвою компенсував її швидкий відхід. Його я витурив через дві години та після п’яти келишків джину. Понеділок, 11 лютого

На дошці оголошень вивісили протокол засідання Спілки пожильців. «Віднині для вечора гри в бінґо Спілка забезпечуватиме коктейлі, горішки та солоні палички».

Солоні палички, мабуть, поставлять на стіл у склянках. Це хоча б когось та спонукатиме до розмови на кшталт: «Голлі, пам’ятаєш, як на святкуваннях днів народжень чи під час інших урочистостей у тебе також стояли склянки, але із сигаретами?» «О, так. Склянка із цигарками з фільтром, і ще одна — без фільтру». Якщо подібного обміну люб’язностями не станеться, я з’їм свою сигару. Або хоча би целофанку з неї. О так, у давні прекрасні часи ми зазвичай їх залишали.

«Внесок до Спілки пожильців зросте на десять центів». Я правильно прочитав: цілих десять центів.

Поїздку, яка відбувалася раз на два роки, відклали, аж доки організаційний комітет не зможе домовитися, куди ж їхати. Ще від того часу, коли спілчани не змогли знайти для гри в бінґо іншого вечора, думки членів комітету разюче розділялися щодо будь-якого питання. Вони знову спробують обрати місце призначення й дату під час наступного зібрання. А якщо так і не досягнуть успіху, комітет призначить нові вибори задля того, щоби вийти з глухого кута.

Помер Джеймс Онедін. Його з ніжністю згадують фанатки британського телесеріалу сімдесятих «Лінія Онедіна». Одна чи дві літні пані навіть змахнули по сльозі. Які бакенбарди! Яка мужність! А тоді, сорок років тому, вони лише мигцем би зиркнули на чолов’ягу поруч на дивані, вирішивши, що це хоч і прикро, але ж усі ми смертні.

Вівторок, 12 лютого

Люди похилого віку отримують задоволення від того, що останнім часом до них проявляють чималий інтерес. Не лише в Нідерландах, а й також у Німеччині. Здійнявся невеликий галас через книгу Мартіни Розенберґ «Мамо, коли ти вже нарешті помреш?». Вона роками піклувалася про своїх недоумкуватих батьків. У газетах широко висвітлювали факти, що якісь німецькі нащадки кидають батьків-інвалідів у значно дешевші притулки для людей похилого віку в Україні, Словаччині чи й навіть у Таїланді. Аби впоратися з цією проблемою, наші східні сусіди запровадили «Elternunterhalt», тобто обов’язкову підтримку батьків. Якщо пенсій тата і мами разом із заощадженнями не вистачає для того, щоби сплатити ренту у будинку для людей похилого віку, діти зобов’язані доплатити такі собі аліменти батькам. А якщо не пощастить, то ви можете одночасно бути зобов’язані виплачувати допомогу і дитині, і батькам.

Проте у нашому притулку тривожне скорочення витрат на догляд за літніми людьми відчувається не так болісно. Більшість мешканців мають державні пенсії та невеликі додаткові виплати з роботи. Якщо заощаджувати, то дещо ще й залишається. А тут люди вкрай ощадливі! Основні витрати — це печиво, шоколад, перукар і приватний мікроавтобус. На відпочинок майже ніхто не їздить. Автівки майже ні в кого більше немає. Я рідко бачив дорогі меблі чи одяг. Ходити в ресторани — марна трата грошей, а таксі — це щось узагалі надзвичайне. Старі люди полюбляють себе обмежувати.

Тим часом середній вік мешканців подібних притулків продовжує зростати. Люди довше живуть самостійно, а отже, переселяться сюди вже у досить-таки поважному віці. У свої вісімдесят три я — один із наймолодших.

Якщо ви вже тут опинилися, то дороги назад немає: ніхто ніколи не повертається вдруге свого хліба шукати. Одначе і без гроша вас теж не викидають. Звісно, діти скаржаться! Вони зляться, що тато з мамою змушені витрачати свій же спадок до останнього цента. Що довше батьки живуть, то менше їм залишиться. Якби це стосувалося мене самого, то я б їм сказав так: «Любі діти, це не моя проблема».

Бідність серед старих людей не така вже й важка, як собі уявляють люди. Згідно з останніми дослідженнями, лише два з половиною відсотки тих, кому за шістдесят п’ять, — бідні. Шістдесят три відсотки навіть стверджують, що можуть жити пристойно.

Ті ж, котрі галасують, що, мовляв, старих тупо грабують — це молодший прошарок «50 Плюс», який нині має тринадцять місць у Парламенті. Це Хенк Кроль і компанія саме в розквіті сил, у яких доволі часу попереду, щоби насолодитися щедрими пенсіями. Урізáти п’ятдесятирічних немає сенсу. П’ятдесят — це найзаможніша та найвпливовіша вікова група в Нідерландах. Найкращим початком є шістдесят п’ять чи шістдесят сім, як ото планують зробити. І навіть тоді буде величезна різниця між тими, хто щойно вийшов на пенсію, та вкрай доісторичним населенням. Я радив би сформувати партії «67 Плюс», «77 Плюс» та «87 Плюс». Для «97 Плюс», мабуть, не набереться достатньої кількості виборців, аби подолати виборчий поріг.

Середа, 13 лютого

Новина про Папу Римського відсунула на задній план скандал із кониною, що тривалий час був топ-темою за кавовим столиком. Усі погодилися, що вихід на пенсію був напрочуд розважливим кроком святого отця. А от щодо перспективи Чорного Папи думки розділилися. Панові Шуту така ідея не сподобалася. Він вважав Берлусконі кращим кандидатом.

На щастя, поміж нас було досить і тих, хто в принципі не заперечував проти Чорного Папи, єдині заперечення передусім стосувалися потреби в Папі. Наша установа від початку була католицькою, але з поверховим знанням інших конфесій. Напруга між католиками, кальвіністами та протестантами ніколи не вщухала. Папа від початку посіяв би розбрат.

Замальовка