Антон Дмитрович Мухарський - Майдан. (Р)Еволюція духу

Моїм героїзмом та жертовністю скористаються покидьки, хтось заробить політичні дивіденди.

Нас знову взують і зрадять. Все одно ми програємо, нас вже злили і т. ін.

Вдома тепло та затишно, треба святкувати Новий Рік та Різдво.

Я втомився, хворію, не бачу сенсу, не маю сил та наснаги.

Треба ходити на роботу, заробляти гроші, їхати до Одеси/Польщі за товаром, водити дітей до школи, тато/мама/бабця/дідо заслабли, нема/шкода грошей на квиток, не знаю, звідки стартують волонтери на Київ…

Я боюся морозу, грипу, ГРЗ, туберкульозу, педикульозу, беркутів, тітушок, бомжів.

Мене звільнять з роботи, поб’ють, оштрафують, заарештують, заберуть/знищать бізнес, спалять машину, покалічать/уб‘ють…

Для того, щоб мати шанс жити, треба зробити зусилля над собою та пройти через вогонь на вихід з палаючої будови.

Любов до України, ненависть до брехні, підступності, жорстокості та безпринципності, відповідальність перед майбутніми поколіннями, почуття гідності, наявність совісті та честі, здатність до співчуття — це важливо. І розуміння того, що тільки масовий протест, помножений на роботу опозиції в парламенті, захистить тебе і твоїх дітей від свавілля та терору з боку негідників.

Треба чітко усвідомити, що зупинитися сьогодні — це не просто стовідсотково унеможливити вибори-2015, а й будь-які вибори. Злив Майдану сьогодні поставить крапку на будь-яких перспективах жити в нормальній державі.

Не вигадуй виправдань про те, що справжня революція та справжні провідники — попереду. Не буде кращої опозиції, не буде кращих провідників. Будуть масові погроми та зачистки суспільства до стану Сахари. Гопота ніколи не зупиняється. Вони не дадуть тобі шансу відсидітися, відкупитися. Місця в зграї вже зайняті, тобі й мені відведена роль жертв або «терпіл».

ТОМУ ТИ МАЄШ ЗНАЙТИ ОДНУ ПРИЧИНУ

ПРИЙТИ НА МАЙДАН!

— підприємець, активіст АвтоМайдану. Народився у 1984 році. Закінчив Київський національний авіаційний університет. До Майдану брав участь у мітингах і протестах, зокрема пікетував Укравтодор. Вранці 1 грудня 2013 року біля пам’ятника засновникам Києва Коба й активісти (С. Поярков, А. Дзиндзя, Д. Булатов) домовилися між собою про розподіл обов’язків, що стало початком руху АвтоМайдану. 19 січня 2014 року Коба зі сцени Майдану закликав усіх йти до Верховної Ради України і мирно її блокувати. 23 січня один з лідерів АвтоМайдану Сергій Коба терміново виїхав з країни через загрозу арешту. 22 лютого повернувся в Україну і заявив, що громадський рух «Автомайдан» не завершився й буде в опозиції до нової влади в Україні й уважно слідкуватиме за всіма діями можновладців.

Первая поездка АвтоМайдана была «в гости» к Януковичу. Поскольку для меня и моих единомышленников Янукович был эпицентром зла, то решили ехать к нему. Лично я ездил по дороге домой после Майдана в Межигорье каждый вечер, чтобы потроллить и просто ради фана. Один раз меня там задержали, начали угрожать гаишниками и штрафом «за адміністративне правопорушення». Буквально через 10 минут 10 машин автомайдановцев приехали меня освобождать — и освободили. Чуть позже ребята поддержали мою идею приехать в Межигорье автоколонной, что мы и сделали. А уже на следующий день появилось заграждение из автобусов — за метров 300 от въезда в «резиденцию». К «силь­ным мира сего» — Медведчуку, Азарову, Пшонке и коррупционеру Захарченко мы также «в гости» приезжали и оставляли следы своего пребывания — на заборах, на дорогах, устраивали перфоменсы... Это сплотило всех и подняло наш боевой дух.

В один день три тисячи автомобилей заявились в Межигорье. Мы объединились с ВелоМайданом и другими активистами. Люди стояли везде, толпе не видно было конца-края. До штурма было полшага. Нас было много, а беркутовцев только несколько десятков человек. Тягныбок, оппозиционери-псевдолидеры пре­достерегли нас не делать агрессивных движений, хотя мы тогда могли всех и вся смести… Мы, увы, поверили оппозиционерам. После этой массовой поездки в Межигорье против автомайдановцев начались репрессии: снимали на видео автоколонну людей, которые ехали возле Межигорья — и без причины лишали их водительских удостоверений. Меня лично остановили и заявили, что моя машина под арестом и ее конфискуют, при этом приписывая мне неуплаченные штрафы. Потом за мной началась слежка, я ее заметил, но она не прекращалась, гаишники придирались ко всему: что у меня не под тем углом номерные знаки и т. п. После принятия в январе «диктаторских законов» могли «посадить» уже кого угодно, мы же понимали, что АвтоМайдан первым попадет под удар.

Накал страстей среди нас был такой, что все были готовы взять оружие в руки. Но мы верили, что удастся все изменить мирным путем. Хаджинов, Булатов, Гриценко, Поярков и я собрались вме­сте и написали текст обращения к псевдолидерам Майдана с требованием — избрать среди них одного — настоящего лидера сопротивления, которого бы принял народ. Потому что когда Яценюк, Кличко и Тягнибок выходили втроем, люди не понимали — кто из них гетьман и к кому обращаться. Мы теряли надежду — Майдан «сливали». На Майдане ждали плана действий, хотелось плакать от мысли: «Все, конец… Псевдолидеры неадекватны, они не слышат всех нас!» Меня переполнял гнев, хотелось кричать… Я вежливо попросил дать мне возможность выйти на сцену. Ведущий Нищук (он же будущий министр культуры) и команда, которая проводила жесткий фейсконтроль и вела свои кулуарные игры,