Тім О’Райлі - ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

деякі тенденції виявляються потужнішими за решту, розвиваються стрімкіше або радше радикально змінюють напрямок, ніж продовжують знайомі процеси.

Я почав передбачати майбутнє, а не просто зважати на тенденції, коли вільне програмне забезпечення лишило програми на другому місці, вивівши на перше інтернет. Нове спостереження вкупі зі знан­нями про початок історії ПК і розквіт Microsoft, а також масштабну мережу співпраці завдяки інтернету, — ось що я називаю «векторним мисленням».

У математиці вектор — це величина з числовим значенням і напрямком. Потрібно враховувати обидва виміри. Найвідоміші «закони» в комп’ютерній індустрії — це передусім описи векторів.

Відповідно до закону Мура, який сформулював 1965 року співзасновник Intel Ґордон Мур, кількість транзисторів інтегральної мікросхеми щороку подвоюватиметься, і тоді тенденція видавалася незмінною. Проте Мур переглянув прогноз 1975 року: кількість транзисторів подвоюватиметься кожних два роки. Керівник Intel Девід Гаус висунув ідею, що технічні параметри ставатимуть десь удвічі потужнішими кожних півтора року. Гаус пояснив це збільшенням швидкості процесора, а також щільності кристала. Цей прогноз переважно й справджувався в наступні десятиліття.

Якось у Сан-Франциско років сім чи вісім тому, обідаючи з Рейдом Гофманом, співзасновником та головою правління LinkedIn, і сенатором-демократом від штату Род-Айленд Шелдоном Вайтгаусом, я почув тлумачення закону Мура, що згодом набуло популярності і стало моїм улюбленим. Розмова була такою: «Мабуть, закон Мура буде застосовуватися навіть в охороні здоров’я», — сказав я. «Що таке “закон Мура”?» — спитав сенатор. «Я вам так поясню, сенаторе, — втрутився Рейд. — От у Вашингтоні припускають, що товари щороку коштують більше, а функціонують менше. То ось у Кремнієвій долині навпаки: усі сподіваються, що продукція щороку дешевшає, а функціонує більше».

Хай яке формулювання взяти (власне, закон Мура чи процеси, що з нього випливають: зростає швидкість пам’яті і щільність її елементів, зростає обсяг вінчестерів, розростаються мережеві взаємозв’язки, монітори дешевшають, а роздільна здатність збільшується, — та інші ознаки прогресу, про які говорить «закон Гофмана» — так я його тепер називаю), щороку технологічні продукти справді коштують менше, а функціонують більше. Тривалий час так було.

У «законі Гофмана» та в потужних двигунах комп’ютерної індустрії вектор — очевидний. Ми не обов’язково знаємо, де очікувати наступного кроку вперед, але достатньо орієнтирів свідчать, що слід очікувати незмінно стрімкого розвитку.

Однак слід завжди бути напоготові, адже кардинальні зміни, за яких старе поступається місцем докорінно новому, можуть статися будь-якої миті. Скажімо, з огляду на фізичні межі щільності транзистора ми розуміємо, що закон Мура не може діяти вічно. Без прориву (якоїсь квантової обчислювальної техніки на субатомних частинках) щільність транзистора обмежується розміром атома, тому ще кілька поколінь — і ми досягнемо межі. Та все ж, попри сповільнення закону Мура, багатоядерні процесори стали чудовим тимчасовим рішенням для індустрії. Хоч наші транзистори і тактова частота наближаються до ліміту, швидкість обробки даних усе одно зростає.

Вектори — ефективний спосіб сприйняття чітко визначених тенденцій (на зразок закону Мура). Крім того, за ними можна осмислити практично будь-які мінливі поняття. Майбутнє — це підсумкове значення мільйонів цікавих векторів, які несподівано складаються в єдиний малюнок. Треба вміти виокремлювати важливі вектори, переплітати їх у цілісне плетиво й розпізнавати в ньому майбутнє.

Завваживши нову тенденцію, за браку мірила для визначення вектора (із числовим значенням і напрямком), ми в O’Reilly Media все одно креслимо лінію і подовжуємо її з надходженням додаткових даних. Це не обов’язково робити свідомо. Натомість головна умова — пильність, готовність сприймати нову інформацію, бачити різноманітні сценарії, варіанти майбутнього. Усі альтернативи — можливі, але поступово сходять нанівець, змішуючись у теперішньому. Це «новини з майбутнього», як влучно завважила одна людина. (То був Ловренс Вілкінсон, співзасновник компанії Global Business Network, що запровадила інструмент «сценарне планування». Я познайомився з ним 2005 року).

До прикладу, розгляньмо, як O’Reilly Media виявила вектор «колективного інтелекту»:

1. У кінці 1980-х — на початку 1990-х формувалася спільнота Unix, і розробка програмного забезпечення була колективною. Так зароджувалося те, що ми пізніше назвали програмним забезпеченням Open Source.

2. Працюючи над першими книжками, ми й самі практикували щось подібне до «краудсорсингу». Я написав книжку 1987 року, яку назвав «UUCP і Usenet» (Managing UUCP and Usenet). У ній розповів, як користуватися програмою UUCP (акронім від англійського: Unix-to-Unix Copy Program), щоб під’єднатися до Usenet — дистрибутивної системи комутованого доступу, попередниці нинішніх соціальних мереж. Через Usenet девелопери софту з усього світу спілкувалися про роботу, давали один одному поради й підказки та обговорювали майже все — від сексу до політики. Перше видання базувалося на моєму досвіді під’єднання до Usenet, але обмеженому. Читачі надсилали мені інформацію про додаткове обладнання, якого в мене не було, і писали про такі тонкощі, що не вкладалися в голові: «Це скрипт чату, щоб надсилати сигнал через світч Develcon» або «Це штирі, щоб під’єднуватися до кабелю RS-232» для модемів певного бренда.

Ми перевидавали книжку приблизно кожні півроку, і щоразу додавали 30–40 сторінок, де майже вся інформація базувалася на коментарях читачів. Протягом трьох років книжка розрослася з 80-ти до понад 200 сторінок. Мабуть, це була перша друкована версія Вікі.

Намагаючись у друкованому виданні відтворити систему посилань всесвітньої мережі, 1992 року я замислив написати у співавторстві з колегами книжку «Технічні засоби Unix» (Unix Power Tools) з порадами й рекомендаціями від сотень користувачів інтернету. Це була така собі мережа гіперпосилань: короткі статті, кожну з яких можна читати окремо, а в них посилання на додаткові статті з інструкціями й довідками. Довідкову інформацію ми зі співаторами Джеррі Піком і Майком Лукідесом обирали так, щоб читачі розібралися в «краудсорсингу».

3. Потім 1992 і 1993 років ми перетворили «повний інтернет-каталог» на GNN — Навігатор глобальної мережі. Ми щодня вишукували найкращі сайти, що з’являлися в мережі, і формували розлогий каталог функціональних можливостей, які, ніби за помахом чарівної палички, відкривалися завдяки світовій спільноті. Завдяки людям, які розвивали свої захоплення, творячи неймовірні речі.

4. Із появою пошукових рóботів 1994 року, ми спостерігали за першими пошуковиками, які