Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

без іграшок не буває. Тому діти брали з собою в дорогу свої іграшки.

— А до чого тут Іграшкар Мока? — здивувалася допитлива восьминіжка Сежелен. Вона в усьому шукала причину.

— Діти часто губили іграшки на дорозі, — пояснив Ґансі, — а там їх підбирав Мока-Іграшкар. На Землі змінилося багато племен Великих. Деякі племена були великими цілителями, деякі — великими металургами, деякі племена Великих були могутніми чарівниками, а деякі — майстрами мистецтв. Звісно, іграшки, які вони створювали для своїх дітей, мали на собі відбиток майстерності народів, котрі їх виробляли. Ось тому Іграшкар і збирав іграшки з доріг. У нього в колекції знаходяться іграшки зцілюючі, іграшки розвиваючі, іграшки, за допомогою яких можна знаходити шлях у лабіринтах, іграшки, що світяться в темряві тощо. П’ять тисяч років він збирав дорогами іграшки усіх великих народів світу, навіть чаклунських.

— А хіба серед Великих є чаклуни? — спитав роуді Леф, який смикався та хихотів — його лоскотала восьминіжка Сежелен.

На Лефа подивилися так, ніби він не сповна розуму.

— У Моки-Іграшкаря, — сказав банник, — є іграшки, за допомогою яких можна літати. Ляльки, за допомогою яких діти Великих можуть стати невидимими, й ляльки, здатні оживити будь-яку істоту.

— Як це — оживити? — не повірив шляховичок Добринька.

Цієї миті загуркотів грім. Гноми грози вельми не любили.

— Агов! — гукнув дорожній гном Гролик. — Гноми, віддайте грамотку, я поїхав до чумачків! Гайда!

— Гайда! — підтримали його хором шляховичок Добринька та близнюки-доо, які нічого не второпали, але також загорлали: — Гайда!

«Гайда!» на всіх мовах гномів звучить досить схоже.

— Хвилиночку, — захвилювався банник, — а іграшка? Олов’яний солдатик? Може, сповістимо про нього Іграшкареві?

— Цяцька не на дорозі, — справедливо зауважила восьминіжка. Їй хутчій хотілося забратися в машину. Вона вже нудьгувала на свіжому повітрі, — отже, Іграшкаря вона не обходить. Нас також. Нехай стоїть собі на пеньочку.

Гноми, котрі ще сиділи на деревах, пострибали звідти й помчали на дорогу. Попутна машина намалювалася негайно. Дорожні гноми чимдуж кинулись у машину.

Колобоня Корочка та брусничний гном Брусниць залишилися: вони, видно, щось знали. Але ніхто не здогадався залишитися й підгледіти, що вони там робитимуть.

А гноми позаскакували до попутної машини й продовжили подорож до Бодайки, ніби нічого не сталося.

Розділ 16
Передчасна радість

Прямо, поворот, прямо, поворот. Поворот — і ця машина також з’їхала на іншу дорогу, зовсім не збираючись підвозити випадкових попутників, а тим більше якихось там дорожніх гномів, куди їм заманеться. Машина мала іншу мету. Тому всі дорожні гноми, всі мандрівники знову опинилися на узбіччі.

Це було звичайне узбіччя, щоправда, населене придорожніми істотами. Трохи вище від місця, де гноми чекали попутної машини, вгризлося в косогір величезне гніздо злопів. Тут мешкала чимала сімейка, мабуть, не менша, ніж у Гроликових сусідів. Ці злопи жили в земляному насипі.

Зачувши гомін гномів, усе злопове сімейство вийшло на поверхню насипу та затріскотіло крильцями — аж камінці почали зсовуватися. І хоча у цих злопів не було шершня Бу, гном Гролик все одно поставився до них із острахом. Він уже знав, на які капості здатні злопи. Решті гномів це було невтямки, тому вони не звертали на злопів жодної уваги. Зате злопи продавали витрішки: надто вже яскрава подія для дороги — дорожні гноми, які подорожують натовпом. Такого досі ніхто не бачив.

А далі?

Далі до гномів, котрі то мчали найшвидкіснішими авто, то стовбичили на узбіччі, під’їхав автобус, на кермі якого дудів у трав’яне стебло хлопчик-мізинчик. Той, хто перший запропонував вирушити до чумачків.

— Бін-бін! — дудів він у стеблинку.

Із керма йому добре видно було мандрівників-гномів. Крім автобуса з хлопчиком-мізинчиком, транспорту до Браниці не передбачалося. На дорозі, що вела в Браницю, рух був не надто жвавий.

Ото ж бо й воно, уявіть собі.

А далі?

Далі? Якщо буквально далі, в самому кінці цього автобуса причаївся шершень Бу. Він теж встиг на останній автобус.

Як це?

А просто.

Ми залишили шершня Бу сидіти на кульбабці й розмірковувати, який він молодець. Шершню Бу вдалося дошкулити Гроликові, як ніколи раніше. Щоправда, трішки відхилився, полякав дівчинку, та це лише урізноманітнило успішну гонитву за гномом… Так благодушно думав шершень, поки раптом не схаменувся. А якщо Гролик вибрався з тунелю метро? Це ж означатиме, що він, шершень Бу, завдання не виконав, провалив свою місію, що він нікчема й нездара. Шершень Бу помчав назад, на Міст-Ярмарок. Шершень сподівався застати гнома Гролика на мосту. Де шершневі було знати, які важливі події відбулися за його відсутності?