Автор невідомий - Епоси, міфи, легенди та сказання - Старша Едда. Епос

східними

завжди своїми

ти хвалишся, Торе, —

згадай рукавицю,

в яку заховався, герою,

наче ти вже не Тор[284]».

Тор мовив:

61

«Мовчи, боягузе,

інакше мій молот,

Мйолльнір могутній,

мову завершить;

правиця моя

тебе познайомить

із Хрунґніра смертю 

ноги потрощить тобі».

Локі мовив:

62

«Жити мені

ще довго судилося,

тож не погрожуй мені;

міцно мотузку

Скрюмір затяг,

харчу не мав ти,

пухнув од голоду».

Тор мовив:

63

«Мовчи, боягузе,

інакше мій молот,

Мйолльнір могутній,

мову завершить;

Хрунґніра вбивця[285]

тебе відпровадить у Хель

під браму мерців».

Локі мовив:

64

«Мовив я асам,

асовим дітям сказав

все, що я думав,

тепер ти прийшов,

я ж геть подамся,

о вчиниш ти бійку.

65

Пива ти, Еґір,

чимало зварив

для цих посиденьок;

хай же те пиво,

і все, що в господі,

пломінь поглине,

спину тобі обпече».

Про Локі

Після того Локі ховався у подобі лосося на водоспаді Франанґер[286]. Там його впіймали аси. Локі було зв'язано нутрощами його сина Валі, а його сина Нарві перетворили на вовка[287]. Скаді взяла гадюку і повісила її перед обличчям Локі; на нього крапала отрута. Сіґюн, жінка Локі, сидить поруч і тримає глек під зміюкою. Коли глек переповнюється, вона виливає отруту, а краплі падають на Локі. Тоді його хапають такі сильні корчі, що земля здригається. Нині люди звуть це землетрусом.

Сказання про Трюма[288]

(Пошуки молота)

1

Гнівний був Вінґтор[289],

коли, пробудившись,

він свого молота

попошукав,

тремтів бородою,

волоссям трусив,

всюди син Йорд[290]

мацав руками.

2

Тоді він слова

промовив такі:

«Локі, послухай,

що мовлю я нині,

про те на землі

не знає ніхто,

ні в піднебессі:

викрали молот ув аса».

3

Пішли до обійстя

прекрасної Фрейї[291],

спершу слова

сказали такі:

«Чи дасть мені Фрейя

вбрання пір'їсте,

щоб я свого молота

міг відшукати?»

Фрейя мовила:

4

«Його б віддала,

хай було б золотеє,

його би позичила,

було б воно срібне».

5

Летів тоді Локі, —

вбрання пір'їсте гуло, —

позаду залишив

асів садибу

і прямував

до Йотунхейму.

6

Сидів на кургані

Трюм, турсів пан,

нашийники псам

робив золоті,

коням чесав

нарівно гриви[292].

Трюм мовив:

7

«Що там ув асів?

Що там ув альвів?

Чому ти прибув

до Йотунхейму?»

Локі мовив:

«Горе ув асів,

горе ув альвів;

чи ти у Хлорріді[293]

молота викрав?»

Трюм мовив:

8

«Я у Хлорріді

молота викрав,

на вісім проходів[294]

під землю сховав,

на світі ніхто

його не дістане,

якщо лише Фрейя

за мене не вийде».

9

Летів тоді Локі, —

вбрання пір'їсте гуло, —

позаду залишив

йотунів землю

і прямував до

асів садиби.

Стрів його Тор

серед господи,

спершу слова

мовив такі:

10

«Чи виконав ти

справу доручену?

Одразу скажи,

часу даремно не гай,

той, хто сидить,

слова забуває,

той же, хто ляже,

бреше багато».

Локі мовив:

11

«Виконав я

справу доручену.

В Трюма твій молот,

в турсів господаря,

на світі ніхто

його не дістане,

якщо лише Фрейя

за нього не вийде».

12

Пішли до обійстя

прекрасної Фрейї,

спершу слова

сказали такі:

«Вберися ти, Фрейє,

у шати весільні,

мусимо їхати

до Йотунхейму».

13

Фрейя розгнівалась,

пирхала люто,

аж зала асів

уся задрижала,

пожбурила геть

намисто Брісінґів[295]:

«Вважати мене

гулящою будуть,

як рушу з тобою

до Йотунхейму!»

14

Зібрались тоді

аси на тінґ,

з ними асиньї

всі на нараду,

радились там

всевладні боги,

як їм Хлорріді

молот дістати.

15

Хеймдалль промовив,

ас найсвітліший,

відав він долі

так само, як вани:

«Тор хай одягає

шати весільні,

візьме прекрасне

намисто Брісінґів.

16

У нього позаду

хай будуть ключі,

сукня жіноча

звиса до колін,

на грудях широких —

каміння коштовне,

голову вкриє

гарним убором».

17

Тор тоді мовив,

ас наймужніший:

«Аси мене

жоновидним назвуть,

якщо я вберуся

в шати весільні».

18

Тоді мовив Локі,

син Лауфейї:

«Змовкни ти, Торе,

стримай слова.

Хутко замешкають

йотуни в Асгарді,

якщо ти свій молот

забрати не зможеш».

19

Тор тоді вбрався

у шати весільні,

повісив на шию

намисто Брісінґів,

у нього позаду

висіли ключі,

сукня жіноча

закрила коліна,

груди широкі —

каміння коштовне,

гарний убір

голову вкрив.

20

Тоді мовив Локі,

син Лауфейї:

«Я при тобі

служницею буду,

вдвох ми поїдемо

до Йотунхейму».

21

Цапів тоді

прудких запрягли,

з дому поїхали

вельми швиденько.

Гори здригались,

палала земля,

то рушив син Одіна

до Йотунхейму.

22

Трюм тоді мовив,

турсів господар:

«Підводьтеся, йотуни,

лави готуйте,

нині отримаю

Фрейю в дружини,

Нйорда дочку

із Ноатуну[296].

23

Корови надворі тут

рогами злотні,

чорних биків

чимало у турса;

доста у мене майна,

доста у мене скарбів,

одної лиш Фрейї

мені бракувало».

24

Рано надвечір

вони прибули,

йотунам саме

підносили пиво;

Сів чоловік[297]

сам з'їв бика

і вісім лососів,

і ласощі всі,

що жінкам залишили,

й три діжки меду

випив один.

25

Трюм тоді мовив,

турсів господар:

«Хто таке бачив,

щоб жінка так жерла?

Не знав я жінок,

щоб так напихались,

ані дівчат,

щоб мед так глитали».

26

Сиділа всемудра

поруч служниця,

кмітливі слова

йоту ну мовила:

«Фрейя не їла

вісім ночей,

так квапилась діва

до Йотунхейму».

27

Відгорнув він хустину,

жадав поцілунку,

аж відсахнувся

геть сторопілий:

«Чому так палає

погляд у Фрейї?

Очі у діви

багаттям горять!»

28

Сиділа всемудра

поруч служниця,

слушні слова

йотуну мовила:

«Фрейя не спала

вісім ночей,

так квапилась

діва до Йотунхейму».

29

Зайшла тоді клята

турса сестра,

у молодої

дарунків просила:

«Прикрась мені руки

червоними перснями,

якщо ти бажаєш

дружби моєї,

моєї приязні,

шани від мене».

30

Трюм тоді мовив,

турсів господар:

«Молот несіть

весілля святити[298],

Мйолльнір кладіть

на коліна дівочі,

нас освятіть

Вар рукою[299]».

31

Дух загарчав

у грудях Хлорріді,

коли міцнодухий

молот узяв;

Трюм гепнувся перший,

турсів господар,

йотунів рід

знищено весь.

32

Вбив він стару

турса сестрицю,

що в молодої