Василь Дмитрович Кожелянко - Конотоп

Віртуальність № 6[3]

На лівобережжі полковник Ханенко піднімає повстання проти Виговського. Повстання перекидається на правий бік, заколот підтримують полковники Цицюра, Сомко, Золотаренко. Під час міжусобних сутичок між завзятими українцями гине до трьох тисяч українців же. У цій громадянській війні гине найосвіченіша людина України того часу, український шляхтич, автор Гадяцької унії Юрій Немирич.

Гетьман І.Виговський не спроможний скористатися з перемоги під Конотопом і не доводить справу до логічного кінця - не вибиває московські залоги з українських міст. Гетьман відступає за Дніпро, бо велику свиню йому підкладають запорожці на чолі з відомим анархістом - кошовим Сірком. Низовики нападають на Крим і союзники Виговського - кримські татари зі своїм ханом поспішають боронити свої села.

У вересні 1659-го року у селі Германівка гетьман Іван Виговський складає булаву перед Генеральною радою.

Гетьманські клейноди під чомусь радісне вигукування війська підбирає кволий син великого диктатора України - Юрась Богданович Хмельницький. Шлях України до краху - відкрито…

Віртуальність № 7

Після перемоги над московським військом гетьман І.Виговський відразу виганяє всі московські і польські війська з України. Він нагороджує генерала Анджея Висоцького бочівкою з червінцями і просить його негайно залишити Гетьманщину. Після того, як відбули додому ще й татари, гетьман Виговський скликав Чорну раду, куди запрошує опозиціонерів та запорожців і оголошує, що останній іноземний вояк покинув священну українську землю, таким чином територія Великого Руського православного князівства полишена само на себе. Чому б і не проголосити незалежність?

До козаків нарешті доходить, що не конче бути під кимось - під султаном турецьким, під королем польським, під ханом татарським чи царем московським, а можна вже й самим…

Як воно водиться на Чорній раді, козаки трохи ріжуться між собою, але державники беруть верх над анархістами й одноголосно приймають Акт незалежности Руси-України. Це стається 24 серпня 1659-го року.

Президентом (гетьманом) нової незалежної держави обирають Івана Виговського, який призначає уряд на чолі з прем’єр-міністром (канцлером) Юрієм Немиричем.

Україна-Русь намагається дотримуватись нейтралітету між Польщею і Швецією, Москвою і Туреччиною, але майже весь час змушена воювати то з тими, то з іншими своїми сусідами…

Так виковується Нація і Держава.

Віртуальність № 8

Гетьман Іван Виговський несподівано для всіх покидає Гетьманщину і зі своїм найближчим оточенням (Юрій Немирич, батальйон сердюків) відбуває на Запоріжжя. Там він зачиняється на два дні з кошовим отаманом Іваном Сірком, вони п’ють потроху екзотичний турецький брунатний напій[4] і радяться, як на згубу ворогам діяти.

На великій раді Низового Товариства гетьман Іван Виговський оголошує війну Польщі «за віру православну, за люд руський, за вольності лицарські!»

Все починається спочатку і Іван Виговський майже один до одного повторює шлях Богдана Хмельницького: перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями і так далі…

Але Виговський не облягає Львів, як неприятельське місто, він входить до нього на білому коні, як визволитель, як православний воїн, як національний герой, зрештою.

Він стає над Віслою і каже так, як хотів колись казати Богдан Хмельницький: «Сидіть і мовчіть, ляхи!» Але не просто мовчіть, давайте або підписувати мирний договір, за яким до Великого князівства Руського (та ж Україна) відходять Волинь і Галичина, або козацька 200-тисячна армія бере Варшаву і йде вглибину Польщі…

Поляки підписують договір. Далі Виговський, шантажуючи військовою силою, вибиває надійні договори з Молдовою (до України відходять Буковина і Бесарабія) та з Росією.

Віртуальність № 9

Відразу ж після Великої Конотопської битви гетьман Виговський відправляє Надзвичайне і Повноважне посольство на чолі з Юрієм Немиричем у Стокгольм до шведського короля. Український амбасадор має повноваження укласти унію між Україною і Швецією під назвою «Балто-Чорноморська дуга». Союз цей має передбачати негайну військову допомогу одній зі сторін іншій у разі ведення тією бойових дій. Будь з ким. Швеції цього й треба! Дізнавшись, що Московщина залишилась практично без збройних сил, шведський король Карл-Густав X негайно відправляє експедиційний корпус на Москву. Цар змушений підписувати договір про капітуляцію, за яким до Швеції беззастережно відходить Прибалтика і вся Північ. Гетьман Виговський тим часом укладає військово-політичні союзи з Молдовою і Трансильванією проти Польщі. Дочекавшись, поки Швеція впорається з Москвою, гетьман Виговський рішуче розриває Гадяцьку унію, чим обеззброює своїх опозиціонерів і повертає на свій бік Запорізьку Січ.

Польща, обурена таким непошанівком свого гонору, виповідає війну Україні, але в силу вступають військово-політичні угоди, і проти Польщі виступають Молдова з Трансильванією з півдня і Швеція з півночі. Затиснута з усіх боків, Річ Посполита розпадається як держава на свої складові - Польщу і Литву. Етнічні українські землі відходять до Великого князівства Руського, на чолі якого стоїть вже король Іван Перший (Виговський), якого визнають за монарха шведський король, молдавський господар і хан Криму.

Віртуальність № 10

Гетьман Виговський оголошує про орієнтацію на Туреччину. Турки дуже втішені і посилають на допомогу своєму новому васалу найліпше українське військо XVІІ ст. - яничарів (найліпше, звичайно, після запорожців). Яничари, як діти українських жінок, за генетичним покликом несподівано для себе проймаються українським патріотизмом і цілим 100-тисячним корпусом переходять у православну віру і присягають падишаху України-Руси Виговському. Кілька вдалих воєн з Москвою та Польщею, і Україна вже в етнічних кордонах, цілком незалежна держава, хоча номінально пов’язана васальними путами з Оттоманською імперією. Туреччина занепадає, Україна набирає сили і одним морським походом міняє диспозицію. Після українсько-турецької війни 1668-го року до України переходить Крим і Молдова (у васальну залежність), протоки Босфор і Дарданелли (у довічну власність як споконвічно православні води). Столиця Нової Руси переноситься в Константинополь…

Але це вже щось з моїм комп’ютером, який створює ці віртуальні моделі. Чи не вірус якийсь?

Газета «Кієвскіе весті»

Автовізій САМОЙЛЕНКОВ

Епохальна битва народів чи банальна жабомишодраківка[5]

Я даю собі чіткий звіт, що ризикую накликати на себе страшні нарікання з табору наших жовто-блакитних націоналпатріотів, але зараз я почну ламати стереотипи. І роблю це, перефразовуючи ільф-петровського персонажа - нечистого на руку Берлагу, не в інтересах правди, а в інтересах істини. Бо вона, істина, змушує писати правду. Тим більше, коли автор цих рядків усе бачив на власні очі. Так, ласкаві добродії, я там був і бачив увесь хід так званої Великої Конотопської битви. І хай патріоти зі Спілки письменників у черговий раз оголосять мене українофобом і брудознавцем, але не можу поступитися принципами вільної журналістики і свободи слова, тому відкрию справжню