Микола Миколайович Носов - Щоденник Миколки Синицина

житті, і ми на своїй шкільній пасіці будемо вивчати бджільництво, а коли виростемо, будемо працювати колгоспними бджолярками. І от уся ланка доручила мені написати Вам листа і запитати, як Ви зробили вулик і розвели бджіл. А я вирішила написати особисто Вам, бо мені сподобалось Ваше прізвище. І ви, напевне, хлопчик добрий і не відмовите в нашому проханні.

А тепер до побачення.

З піонерським привітом піонерка

Люся Абанова».

Я спочатку не знав, чи варто писати цій дівчинці відповідь, але всі хлопці сказали, що треба написати, і Галя теж сказала, щоб я обов'язково написав, бо якщо дівчатка хочуть працювати, то треба їм допомогти, і це буде дуже негарно, якщо я не відповім.

Тоді я пішов додому і почав писати відповідь. Цілу годину нидів над листом, бо мені хотілось написати якнайкраще і не осоромитися. Зрештою, я написав усе як слід.

Дуже гарний лист вийшов. Мені навіть самому сподобався. Всі хлопці сказали, що не соромно такого листа посилати.

20 липня

Сьогодні до нас знову приходили хлопці, а тоді прийшов той громадянин, якого минулого разу вкусила бджола. Ми дуже боялися, щоб його знову бджола не вжалила, і дали йому сітку, щоб він надів на голову. Громадянин надів на голову сітку, а коли прийшла Ніна Сергіївна, він став її розпитувати:

— Скажіть, будь ласка, цей вулик — просто для вивчення чи від нього може бути користь?

— І для вивчення, і користь буде, — сказала Ніна Сергіївна.

— Яка ж, скажіть, будь ласка, користь? Хіба у місті можна бджіл тримати?

— Чому ж ні? У місті росте дуже багато медоносних рослин. У парках, у садах, на бульварах, навіть просто на вулицях і у дворах ростуть такі медоноси, як клен, липа, акація, верба, черемха та багато інших. Крім того, бджоли можуть літати по здобич дуже далеко. Вони можуть вилітати з міста і збирати мед по навколишніх полях. Це раніше думали, що бджіл можна тримати тільки в селі, а тепер навіть у таких великих містах, як Москва, живуть бджолярі, що тримають бджіл.

— Ну коли так, то я теж розводитиму бджіл, — сказав громадянин. — Та ось біда — у мене вуликів поставити ніде.

— Чому ж ніде? — запитала Ніна Сергіївна. — Для вуликів завжди можна знайти підходяще місце. Якщо не можна поставити у дворі, то поставте хоч на балконі, чи на горищі, чи навіть просто в сараї.

— Отак? Ну, коли так, то звичайно. А я й не знав, що вулики можна на балконі поставити. Скажіть, будь ласка! От як далеко пішла наука!

Громадянин подякував Ніні Сергіївні, сказав, що ще прийде повчитись у нас, і пішов з нашою сіткою на голові. Довелось наздоганяти його і нагадати, щоб віддав сітку.

21 липня

Сьогодні було дуже жарко, іі бджоли чомусь погано працювали. Вони вироювались із льотка і цілим кетягом висіли на прилітній дошці, причепившись одна до одної. У вулика вийшла наче борода з бджіл.

Ця «борода» висіла, висіла, а тоді бджоли залізли назад у вулик, і борода щезла. Потім вони знову вилізли, і знову вийшла «борода». Нарешті вони сховались у вулик і сиділи до вечора.

22 липня

Ми із Сергійком та Павликом прийшли зранку на пасіку й побачили, що бджоли знову стали вироюватись із льотка. Ми думали, що їм знову захотілось повисіти «бородою», але бджоли купою злетіли вгору і закружляли над вуликом. Вони голосно дзижчали, а за ними слідом вилітали інші бджоли. З вулика почалася поголовна втеча. Ми злякались і сховалися за дерево, а бджоли хмарою літали по саду і гули так, що, напевно, за кілометр було чути.

— Що це вони, сказилися? — каже Павлик.

— Та це ж рій! — догадався Сергійко.

— Правда! Куди ж ми його посадимо?

— Треба принести відро, — кажу я.

— То біжи мерщій додому, а я стежитиму, куди сяде рій, — каже Павлик.

Ми із Сергійком вибігли за ворота й щодуху помчали вулицею. Я прибіг додому і заходився шукати відро, але не знайшов і схопив. замість нього велику картонну коробку від радіоприймача. Прибіг назад з коробкою, дивлюся — коло вулика нікого нема, а Сергійко як очманілий бігає по саду з відром.

— Де ж Павлик? — питаю я.

— Не знаю. Я вже весь сад обшукав. Ніде нема.

— А рій де?

— І рою нема.

Ми зупинились і стали оглядатись. Тут із-за паркана виткнулась Павликова голова і сказала:

— Ну, чого ви стоїте там! Ідіть швидше сюди!

Ми хутчіш перелізли через паркан на сусіднє подвір'я. Сергійко зачинився ногою за паркан і впустив відро. Воно з гуркотом покотилося на землю.

— Тихіше, ти! — зашепотів Павлик. — Таж рій злякаєш.

— А де він?

— Ось, хіба не бачиш?

Тут ми побачили рій. Він кетягом висів на гілці дерева. Всі бджоли зліпилися щільною грудкою, і лише дві-три бджоли літали навколо, неначе не могли прилаштуватися до загальної купи.

— Ну, давайте швидше відро, — каже Павлик.

— Може, їх краще в коробку зібрати? — кажу я. — Коробка трохи більша од відра.

— Гаразд, давай коробку.

Я обережно підніс коробку під рій. Павлик сильно труснув гілкою, весь рій вмить упав у коробку. Я відразу ж закрив її кришкою.

— Є! — кажу. — Тепер вони нікуди не полетять.

Ми перелізли назад через паркан і побачили, що на пасіку прийшли всі інші хлопці.

— Ідіть швидше дивитися! — закричав я. — У нас рій.

— Де рій?

— А ось, у коробці.

— Де ви його взяли?

— Із вулика вилетів.

Хлопці заглянули в коробку і здивувались:

— Оце диво! Виходить, у нас друга бджолина сім'я буде! Треба швидше новий вулик робити.

Ми принесли інструменти і квапливо стали робити новий вулик. Прийшла Ніна Сергіївна. Ми показали їй рій у коробці. Ніна Сергіївна подивилась і каже:

— Невчасно рій вилетів.

— Чому невчасно?

— Тому що зараз великий медозбір. Коли бджоли рояться, вони погано працюють і мало збирають меду.

— Нічого, — кажемо ми. — Нам багато меду не треба. Нехай краще буде трохи більше бджіл.

До вечора ми зробили вулик, поставили в нього кілька рамок з вощиною і перенесли з старого вулика одну рамку з личинками й одну рамку з медом, щоб у нової бджолиної сім'ї відразу було своє господарство. Потім ми витрусили з коробки увесь рій прямо у вулик на рамки, накрили вулик дахом і пішли додому.

Ми із Сергійком та Павликом дуже задоволені, бо коли б не ми, то рій утік