Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Детективи » Елементал 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Елементал" автора Василь Миколайович Шкляр. Жанр книги: Детективи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 43
Перейти на сторінку:
А тепер нехай ваш водій підкине мене до ресторану «Рояль».

Ресторан уже зачинявся — було близько одинадцятої вечора, але я й не думав там розсідатися. Мені принесли з буфету шмат печеної яловичини, пляшку «Ахтамару», того-сього, все це гарненько запакували, і я прийшов до готелю, коли двері там також уже взяли на скобу.

— Ну ви й вечеряєте,— сказала франзоля.— Я думала, що вас затримали без документів.

— А що, у вас комендантська година?

— Майже.— Вона знов накинула на дверні ручки скобу.

— Не хвилюйтеся. Я подзвонив із пошти, і мені передадуть документи. А вечеряти… без вас я не міг. Зайдете? — я показав на пакунок.

— Ну що ви, я ж на роботі.

— Думаєте, хтось приб’ється вночі?

— Не думаю, але я тут не сама.

— Рито,— сказав я, зчитуючи її ім’я з беджика-візитівки на схвильованих грудях.— Так ви ніколи не дізнаєтеся, де ми з вами зустрічалися.

— Облиште,— сказала вона.— Цього ніколи не було.

Біля кутиків її очей зібралися «гусячі лапки» — Рита була старшою, ніж видалася мені спочатку.

— Я чекатиму на вас,— сказав я і пішов у свій номер.

У «люксі» все було на місці, сюди не заходила навіть прибиральниця. «Сміт і Вессон» спочивав у боковій кишені саквояжа.

Я сполоснув під краном готельну склянку і налив собі коньяку. Будь здоровий, пане Ґренуй, живи, поки живеться. Минуло трохи більше доби, як ти вилузався з літака в аеропорту Махачкали, а здається — місяць. І після всього, що ти побачив, пане Ґренуй, тебе ще тягне на жінок?

Так, саме після того… Саме після того, як я надивлюся на кров і розбризканий мозок, на білі кістки, що стирчать з понівечених трупів, мені хочеться жити. Не так, щоб дуже, але я не проти. Жінки — це все-таки найкращі і найвідкритіші істоти, в чиє єство ти можеш проникнути найглибше, в чиї груди ти й сам можеш підкинути своє зозулине яйце. І найстрашніше, що я бачив у цьому житті,— це коли в Конґо біля Мвенґи повстанці закопали живцем десятьох повій. Решта все дрібниці. Я люблю повій і якби був жінкою, то теж, либонь, став би повією. Але я чоловік і люблю воювати, бо це справжня чоловіча робота, за яку, крім усього, непогано платять. Це єдине місце, де я потрібний.     Т а м     я був ніким.

Коли вирвався з фільтраційного табору і дістався додому, то застав свого батька з мітлою в руках, він так само замітав подвір’я, і наша хата від того осіла в ще глибшу яму. Люди й далі не отримували зарплатні і ходили на роботу, а вечорами їм вимикали світло, щоб вони не могли читати, писати й малювати, щоб не дивилися телевізор і рано лягали спати, аби виспані йшли на роботу. І тільки я один цілими днями лежав у ліжку з котиком Барсиком і дивився у стелю, вслухався у Барсикове тепло, коли він калачиком скручувався у мене на грудях, і з жахом розумів, що це єдина істота, яку я люблю й поважаю і за образу якої можу вбити без’язикого смерда.

А вечорами я сидів потемки біля вікна, дивився, як батько мучиться з мітлою, що вже стерлася на дряпача, і чув на собі материні очі, чув, як вона безгучно плаче. Коли батько уже в темряві заходив у хату, казав:

— Нема на них Сталіна.

— Нема,— погоджувався я.

— Ти знаєш, що троюрідний брат мого дядька був охоронцем у Сталіна?

— Знаю,— казав я, бо чув про це сотні разів.

— Так от, коли Сталін вистрелив Блюхерові прямо в лице, брат мого дядька, твій дід, Віктор Іванович стояв у Сталіна в кабінеті за шторою. А ти…

А я одного разу сказав:

— Поїду.

Мати дістала з глибини шафи вилинялого носовичка, в кутик якого була зав’язана у вузлик золота монета — миколаївська десятка, єдине, що в неї ще не встигли відібрати, і подала мені. Я знав, що вона довго заощаджувала на ту монету, поки купила її у циганів ще за тих часів, бо все життя мріяла вставити зуби, але знав я і те, що вона вже ніколи їх не вставить, і тому взяв ту монету разом з хустинкою, як ото в наших піснях зразкові дітки беруть у дорогу рушничка або вишиванку.

І як зразкова дитина, я знов пішов у світ незнаними шляхами, але перед тим зупинився у хвіртці й озирнувся. Батько дивився мені услід, обіпершись на мітлу, материними щоками текли безгучні сльози, і тільки Барсик, який сидів поміж них, дивився десь угору на горобців: плював я на тебе з високого неба! пішов ти,— і я повернувся, підняв його за передні лапи і поцілував у вологий писок.

Рік випуску тієї монети якимось дивом виявився колекційним, вона була настільки рідкісною, що за виручені гроші в Одесі мене взяли нелеґально на пароплав, який вирушав до Марселя. Затрамбували в контейнер, де я не задихнувся тільки тому, що мав міцну грудну клітку і волячі легені.

А вже на приймальному пункті Леґіону, коли проходив санвузол, я подумав, що потрапив у космос, бо не вмів тут ні душ увімкнути, ні спустити в унітазі воду. Зате від першого дня ти на всьому готовому, хоч і не знаєш, чи ще візьмуть тебе, чи ні, а двадцять п’ять баксів на добу вже крапає.

Мене взяли: я був добрим плавцем і вмів відповідати на дурні запитання:

— Чого більше у році — днів чи ночей?

— Скільки буде — двічі по два?

— Ви впевнені, що чотири?

— Як звати коханку вашого батька?

Якби я був зовсім із ними щирим, то сказав би Мітла, і вони повірили б. Але в батька мого не було коханок ніколи.

Тож надолужуй, пане Ґренуй! Вона вже йде до тебе, вона беззахисна перед твоїми флюїдами, ти ними майже вселився у неї, в її породисте тіло, яке ти розгорнеш ось на цьому ліжку й увійдеш у нього, як у тісні ворота, що ведуть до життя; я хочу, Ґреную, щоб ти ще пожив, щоб ти ще потішився травневим теплом і цією тишею за вікном, такою глибокою, яка буває тільки вночі,— тому так голосно відлунюють у ній кроки конвою.

А в коридорі кроки майже не чутні, і в двері також ніби миша шкрябнула. Я відчиняю їх, беру її обличчя в долоні, цілую в рот, який відкривається, наче мушля. Ми не

1 ... 16 17 18 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Елементал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Елементал"