Роберт Вейт - Дивовижна історія Мері Стенз

— Так, — не вагаючись відповів він. — Вони зробили вас справжньою красунею, я навіть не уявляв собі, що таке можливе. Щиро кажучи, я не бачу, чого ще вам можна додати.

— Курс лікування триватиме ще три або й чотири тижні.

Дарк висунув шухляду письмового столу й дістав звідти невеличку фотокамеру та штатив. Встановивши штатив посеред кімнати, він прикрутив до нього апарат. Мері помітила, що він трохи хмуриться.

— Тепер постає питання, коли пустити цю історію в світ, — мовив він. — Звичайно, найбільше враження вона справить перед самим початком рекламної кампанії. Тоді фірма “Черіл” образиться і майже напевне зніме свої численні оголошення в “Очевидці”. Не скажу, що це мене дуже лякає, але матеріальні міркування теж мають певну вагу.

— А чи не можна опублікувати репортаж після того, як розпочнеться кампанія або ж одночасно? — спитала Мері.

— Чому ж ні, — ухильно відповів він. — Вони й тоді зможуть забрати свою рекламу, але доведеться піти на ризик. Та є ще одна причина. Ми таки розшукали вашого доктора Престона за номером машини. Його справжнє прізвище Рафф, але боюся, що його життєпис зробить фірмі “Черіл” погану рекламу.

Мері запитливо подивилася на нього. Дарк зосереджено розставляв рефлектори.

— Колись він був під судом у досить брудній справі, пов’язаній з підпільним абортом, — сухо сказав він. — Його виключили з корпорації і посадили у в’язницю за те, що він занапастив пацієнтку.

— Он як, — вражено прошепотіла Мері. — Важко навіть собі уявити: доктор Престон, і раптом…

— Це завжди важко уявити. Просто йому не пощастило. Але це ускладнює моє завдання і ставить перед “Очевидцем” справжню проблему з погляду редакційної політики. Ми завжди пишемо всю правду, незважаючи на можливі наслідки. Своїм успіхом наш журнал завдячує саме безсторонній правдивості.

— А ви… ви не вважаєте, що це буде на шкоду докторові? — нерішуче спитала вона. — Я хочу сказати — витягти на світ божий його минуле. Зрештою, Поле, кожен може помилитися.

Дарк засвітив фотолампи і, замірявши експонометром освітлення, знову вимкнув їх. Після яскравого сяйва здалося, ніби в кімнаті на мить запала темрява.

— Мері, — сказав він з ледь помітним невдоволенням, — я не можу приховувати факти на догоду рекламодавцеві. Вся ця історія з “Врододієм” має досить неприємний вигляд. Вони поклали клінічний дослід в основу галасливої реклами косметичного виробу, хоч цей виріб напевне не має приписуваних йому властивостей. Той факт, що доктор Рафф-Престон був дискваліфікований і засуджений до ув’язнення, тільки цогіршує справу. Можливо, я помиляюся, але вважаю, що громадські інтереси вимагають надрукувати в “Очевидці” всю правду. Ми й раніше втрачали рекламодавців, часом дуже солідних, але журнал не збанкрутував, а згодом набрав ще більшої сили.

— Не знаю… — з сумнівом у голосі озвалася Мері. — Далебі, не знаю.

Дарк зупинив на ній похмурий погляд, тоді сказав:

— Тепер я шкодую тільки про те, що втягнув у цю історію вас.

— А от я ні, Поле, — з усміхом мовила вона. — Я рада, що це випало саме мені.

— А проте, — невесело докинув він, — ми таки натрапили на цікавий матеріал, і я дуже вдячний вам за допомогу. Він рішуче звів затвор фотокамери й відступив назад. — Давайте братися до діла, Мері. На важливі ухвали часу вистачить — маємо ще принаймні три тижні.

Мері почала, готуватися до знайомої процедури фотографування.

Розділ десятий

Не вірячи сама собі, здавалося б, усупереч всім реальним можливостям, Мері Стенз із кожним днем ставала дедалі вродливіша. Регулюючи діяльність ендокринних залоз та застосовуючи складні органічні речовини, що формували тіло дівчини зсередини, доктор Рафф діловито й педантично вдосконалював кожну рису її зовнішності. Хоч як це дивно, але всім, хто спостерігав перевтілення, видавалося, що вона не так змінює вигляд, як усе більше стає сама собою, немовби позбуваючись невидимих нашарувань, що до часу приховували її справжнє єство. Мері почала помічати, що на чоловіків, з якими їй доводилося спілкуватись, її присутність діє наче гіпноз: Дейв Блант тинявся по павільйону мов заворожений, і навіть Клайв Роуз, попри всю свою жіночність, виказував чисто чоловічі Ознаки.

Її краса була незаперечна. Досить було глянути в дзеркало, щоб осягнути всю значимість чуда, яке звершила біохімія. Жінка, що дивилася на неї з-за скла, була така вродлива, що аж дух забивало. То була не просто поверхова краса, яку можна сфотографувати, — здавалося, вона випромінює невловиме сяйво, щось на зразок сильних струмів жіночності, й виходить далеко за межі зовнішньої вроди. Тепер і Мері, так само як за тиждень перед тим Пол Дарк, не могла собі уявити ще якісь зміни; та доктор Рафф день у день терпляче провадив далі свій дослід, і її чари проявлялися все яскравіше, як ото розливається сліпуче світло на сході сонця.

На цій стадії досліду фірма “Черіл” в особі Аманди Белл заходилась прикрашати вже майже готовий витвір модним убранням та непомітним шаром косметики. Мері Стенз привертала увагу на вулицях, і це починало її дедалі дужче бентежити. Чоловіки й жінки розглядали її, наче відому кінозірку, а одного разу якийсь спортивного вигляду юнак, що сидів за кермом пошарпаного автомобіля, не маючи сили одвести від неї очей, наїхав просто на ліхтарний стовп.

Занепокоєння перших днів поволі поступалося місцем невдоволенню. Здавалося безглуздям, що така вишукана красуня має ходити пішки вулицями й користуватись міським транспортом, наче звичайна дівчина-службовка. Коли вже фірма “Черіл” надумала зробити її в своїй рекламі знаменитістю, то нехай би до неї і ставились належним чином: возили в автомобілі, надали б пристойний номер у готелі чи квартиру в Мейфері. Та сказати про це Аманді Белл вона не наважувалась, бо розуміла що її робота на фірму доходить кінця, і не уявляла собі, що чекає її попереду. Вона почала уникати велелюдних місць і ранком пробиралася до станції метро тихими бічними вуличками, а потім усю дорогу до Стенмора ховала обличчя за розгорнутою газетою.

Наприкінці п’ятого тижня сталася незначна пригода. Одного ранку коло станції метро “Саут-Кенсінгтон” її перестрів високий на зріст і приємний з виду молодик в ошатному сірому костюмі, з репортерською камерою через плече.

— Пробачте, — чемно мовив він. — Моє прізвище Джефкот, я з редакції “Івнінг Діспетч”. Наша газета щодня дає добірку фотографій “Лондонські красуні”. Для цього ми знімаємо на вулицях міста гарненьких дівчат. — Він пильно подивився на Мері й додав: — Але ви не просто гарненька — ви найвродливіша жінка, яку я будь-коли бачив…

— Даруйте, але я поспішаю, — сухо мовила Мері, намагаючись обминути його, але репортер заступив їй дорогу і зняв з плеча камеру.