Валентин М. Стецюк - Врятовані совістю

трактористом в МТС у Губині та інколи навідувався у Печорну. Тут він, між іншим, розпитував людей про долю родини Коропецьких і знайшов тих, хто з ними листувався. Не вдаючись у деталі, він просив цих людей передати її мосьці подяку за чудесний подарунок, який врятував йому життя. Очевидно, ті люди отримали з Сибіру якусь відповідь, бо згодом директор сільської школи допоміг Полудкіну закінчити семирічку з тим, щоб той мав можливість вступити до технікуму. Отримавши спеціальність механіка, Полудкін поїхав на роботу у Делятин, оженився там на гуцулці і мав двох дочок, справжніх українських патріоток, і помер вже в незалежній Україні. Всі вони так чи інакше взяли участь у визвольних змаганнях нового часу, але це вже зовсім інша тема.

Варто сказати і про долю Вахрушева. У Норильську він став свідком великого повстання в’язнів, керованого колишніми підпільниками ОУН та УПА, що було жорстоко придушене військами МВС, але, тим не менше, мало свій позитивний результат. Після того повстання умови утримування в’язнів були дещо поліпшені, деякі справи переглянуті і декому терміни ув’язнення були дещо скорочені. Закінчивши службу, Вахрушев у тому ж званні капітана, разом із сім'єю повернувся у рідну Удмуртію. Тут його вже ніхто не називав «Пензою толстопятою», а сусіди і родичі довгими зимовими вечорами уважно слухали його розповіді про події в Західній Україні, як він там боровся з бандерівцями. Але слухаючи його розповідь про порятунок вояків УПА малими дітьми, люди добре розуміли, що він там не стільки боровся, скільки вчився і цю науку передавав їм, удмуртам.